6. Зауваження Поліни

МАША

Ранок починається не з кави, а з відчуття дикої, нестримної енергії, яка розпирає мене зсередини.

Після нічного розгрому в спальні та революції у шафі я заснула заледве на дві години, але втоми не відчуваю взагалі. У мені палає такий азарт, якого я не відчувала вже дуже давно. Образа, що пекла під ребрами вночі, переплавилася на холодну, бритвено-гостру рішучість.

Уже о сьомій ранку я змила з волосся свіжу фарбу. Я пофарбувалася у насичений, глибокий рудий відтінок без жодного натяку на той тьмяний русявий, у який я вигоріла за літо. На обличчя густим шаром лягла вугільно-чорна очищувальна маска, а під очі — зволожувальні патчі.

А вже за кілька хвилин турка на плиті стиха випускає приємно-божественний аромат свіжозвареної арабіки. Я стою біля кухонного столу-острівця в залишках свого базового гардероба — простих чорних легінсах та у футболці, що обтисла тіло. Накинувши на голову рушник, із насолодою спостерігаю, як кавова пінка піднімається до країв.

— Ма-а-аш?.. — лунає з коридору сонний спантеличений голос моєї племінниці.

А вже за секунду на порозі кухні зупиняється Поліна. Вона потирає кулачками очі, скуйовджена, у своїй піжамі з єдинорогами, і витріщається на мене ледь не квадратними очима.

— Що з тобою?! — вона аж на крок відступає, притискаючи до грудей свого плюшевого ведмедя. — Ти... Ти схожа на мумію! Або на марсіанця! Особливо з тією жахливою чорною маскою.

Я не стримую фиркання і, вимкнувши плиту, акуратно переливаю каву у свою улюблену широку чашку.

— Дуже дякую за комплімент, Полю. Він саме в тему... Особливо з самого ранку, — з іронією посміхаюся я одними куточками губ, намагаючись, аби не потріскала чорна кірочка маски на щоках. — Просто мені набридло ходити як опудало. Сьогодні вихідний, отже, оголошую офіційний День Перевтілень та великих змін.

Поліна миттєво випростовується, сон з неї злітає, наче рукою зняло. Вона випускає ведмедя з рук, її очі спалахують диким захватом.

— День Перевтілень?! — перепитує вона, підбігаючи ближче й з надією заглядаючи мені в очі. — Це що... Це означає, що в нас сьогодні шопінг?! І салон?! І СПА?! І всяке таке дівчаче?! Так?

— Саме так, моя хороша, — я роблю маленький ковток гарячої, гіркуватої кави й відчуваю, як приємне тепло розливається по тілу. — Осінь — пора змін. Тому ми повністю перепишемо наш стиль. Від кінчиків нігтів до останньої шпильки.

— Ура-а-а! — Поліна підстрибує на місці й плескає в долоні, а потім раптом зупиняється і вказує пальцем у бік вітальні. — Маш, а, що то за велетенські чорні мішки стоять біля сходів? Ти що, вирішила винести увесь наш будинок на смітник?

— Та ні, — я легко відмахуюся вільною рукою, спираючись стегном об стільницю. — Мені вночі щось не спалося, от і затіяла генеральне прибирання. Зібрала всілякий мотлох, який давно пора було викинути на смітник. Та нарешті звільнила місце для нового гардероба.

Поліна сідає за стіл, нахиливши голову набік, і вивчає мене з дитячою проникливістю.

— Це все через того злого чувака на мотоциклі, так? Він знову гудів уночі? — вона хитро примружується і по-дорослому випалює: — Чи, може, ти закохалася?

Я ледь кавою не вдавилася від таких висновків цієї малої розумниці. Ото вже вміє зранку долити олії у вогонь.