5. Нічні міркування

ОЛЕГ

Видихнувши неприємний розпач, зачиняю металеву браму та йду у двір. Кладу шолом на дерев’яну лаву біля альтанки й повільно проходжуся подвір’ям. Нічна прохолода трохи тверезить розум.

Я спирався на кермо свого металевого сімсот кубового коня і дивився в бік сусіднього будинку. Там панує суцільна темрява.

Почуття провини — це взагалі не про мене. Я не звик мучити себе докорами сумління. Я звик перемагати, ставити людей на місце, контролювати ситуацію. Але зараз перед очима спливає зовсім інший спогад. Не сьогоднішня нічна перепалка і не весняна сварка з Машею через машини.

Це було десь з місяць тому, наприкінці серпня.

Я гуляв лісом біля нашого кварталу. Моя прогулянка була швидше способом розвантажити голову після важких переговорів по тендерах. Тиша, сосновий ліс, запах сухої хвої... Це все, що мені потрібно було у той момент. Природа справді неабияк розслабляє. І раптом із боку галявини я почув дитячий сміх і спокійний, м’який жіночий голос.

На мить я завмер, а потім зупинився за стовбурами товстих сосон, не бажаючи викривати свою присутність. На галявині, постеливши плед просто на траву, сиділа моя сусідка Маша з Поліною.

Того дня на Маші не було ані мішкуватого одягу, ані смішного халата. Вона була одягнена в просторий літній сарафан, без краплі макіяжу, з розпущеним довгим волоссям. Незвичності дівчині додавали окуляри в тонкій витонченій оправі, які робили її красиве обличчя іще ніжнішим.

Вона щось захоплено пояснювала дівчинці, розклавши перед нею гербарій на товстій книзі. Маша говорила так легко, розважливо і цікаво, що навіть я, стоячи в тіні дерев, мимоволі заслухався. Вона не сюсюкала з дитиною, розмовляла з нею як із рівною, але з такою неймовірною теплотою і турботою, що серце завмирало. В її інтонації та голосі було стільки щирості, що в моїх грудях тоді щось дивно стиснулося.

Я й досі точно не знаю, хто їй ця дівчинка — донька чи племінниця. Вони ніби схожі рисами обличчя, але Маша виглядає надто молодою. Адже дівчинці десь точно років вісім-дев’ять. Втім, це не моя справа. Тоді я просто спостерігав за ними пару хвилин, дещо вражений таким контрастом цієї Маші. Виявляється, моя вічно роздратована сусідка, яка готова гризти горлянку за свій спокій, може бути геть іншою. Привабливою, спокійною і навіть адекватною. Розумна, досвідчена, з тонким почуттям гумору і надзвичайно проникливим поглядом, який вона постійно ховає за окулярами.

Схоже, Маша — цікава особистість. Набагато цікавіша за всіх тих дівчат, які намагалися привернути мою увагу в клубах чи ресторанах.

І ось сьогодні я дозволив своїй пустій подрузі обізвати її «бабцею». Зрештою, сам не кращий. Неприємно. Але ж не бігти тепер посеред ночі до сусідки та не перепрошувати. Вона ж мене відправить у всім відомому напрямку.

У цей момент у будинку Маші, на другому поверсі, раптом спалахнуло яскраве, сліпуче світло.

Я завмираю, не зводячи очей із її вікна. На годиннику глибока ніч.

Спершись на сидіння мотоцикла, зацікавлено спостерігаю за чітким силуетом у вікні. Вона ходить кімнатою, її рухи різкі, швидкі та енергійні. Що вона там робить посеред ночі? Невже вирішила розминку зробити?

Посмішка сама собою з’являється на моїх губах. Але цього разу вній немає ані краплі знущання чи зверхності. Я розумію, що занадто роздраконив її, чим і розбудив цей сплячий вулкан справжньої дикої енергії.

Я надто добре вивчив цю дівчину за останні пів року. Вона не з тих, хто забивається в куток, плаче в подушку чи ллє сльози через чужі безглузді слова. Маша закипає миттєво, але її лють завжди перетворювалася на дію. Отже, вона без сумніву готує удар у відповідь.

Чого ж тепер мені чекати, Машо?!

Я ж чудово розумію, що відповідь від моєї сусідки не забариться. Від цих думок приємний азарт знову розливається по венах. Наша гра не закінчилася. Вона тільки-но виходила на абсолютно новий, небезпечний рівень. І це ще більше підсилює відчуття.