Розділ 34

Аделіна

Заправляю за вухо волосся, яким прикривала очі від сліпучого сонця, що пробивається крізь фіранки на вікні, та ліниво відкриваю одне око, щоб побачити, поруч сплячого Дениса. Але в ліжку його немає. Лише відбиток на подушці, свідчить про те, що лише донедавна він спав поруч.

Ледве чутні звуки, що лунають крізь двері, сповіщають, що цей жайворонок вже прокинувся і займається своїми справами, поки я солодко потягуюсь у цьому зручному гніздечку з подушок.

Моя сукня дещо втомилась і лежить зім’ята на підлозі ще зі вчорашнього вечора, тому я лише підіймаю її, та кладу на ліжко, а сама вдягаю сорочку Дениса, що висіла на стільці, бо іншої одежі у мене немає. 

Виходжу зі спальні та зупиняюсь на порозі, спостерігаючи, як він копошиться на кухні.

Я нікуди не поспішаю. На картинку де Денис готує сніданок лише в сірих шортах, що дууууже низько сидять на його стегнах, я готова дивитись вічно. М'язи на його спині грають під засмаглою шкірою, варто йому зробити будь-який рух, а коли він тягнеться до верхньої полички за чашками у гру вступають трохи підкачані біцепси, що бугряться на його руках і до яких так і хочеться доторкнутись.

– Доброго ранку, – промовляю з порога, вдосталь надивившись на нього.

– Доброго, – лагідно посміхається, озирнувшись до мене. – Виспалась?

Повільно підходить і обіймає мене, в той час, як його губи ніжно торкаються моїх і ледь відчутними дотиками спускаються по шиї до ключиці. Якби на заваді не стала його ж сорочка, то і поцілунки на цьому б не закінчились.

Бере мене за руку і підводить до високого столу, вказуючи, щоб я сіла на стілець.

– Ще трохи і буде готово, – кидає через плече, продовжуючи щось нарізати на дощечці, а я дивлюсь другу серію фільму про оголеного боса на кухні, спостерігаючи за кожним його рухом. 

Якось швидко все закрутилось. Два тижні тому, я зарікалась, що досить з мене чоловіків, а зараз дивлячись на Дениса, ледь свідомість не втрачаю від думки, що цей красунчик належить мені. Лише тиждень тому я була ладна видряпати йому очі, за образливі слова на мою адресу, а зараз зачаровано спостерігаю, як його босі ноги топчуться по підлозі, пританцьовуючи. І лише вчора я думала, що втратила його назавжди, а сьогодні ми снідаємо разом.

Відчуваю, що з нашими характерами легко нам не буде, проте весело – однозначно. І хоча наші стосунки почались з сексу… неймовірно гарячого сексу, вже сьогодні ми можемо почати наш шлях з початку, повернувшись до букетного періоду. Сходити на побачення, в кіно, цілуватись під зорями та робите все те, що нормальні люди роблять перш ніж опинитись в ліжку. Попереду у нас купа часу, щоб пізнати один одного і я маю намір, робити це кожну вільну хвилинку. 

– Готово, – ставить переді мною чашку кави і довгу дерев'яну дошку, на якій рядочком вишикувались рум'яні тости з різними смаками: рибкою, джемом та сиром.

– Виглядає апетитно, – під пильним поглядом Дениса, беру тост з рибкою і відкусивши шматочок, закриваю очі від задоволення, бо смакує це так само неймовірно, як і виглядає. 

Бесіда про сніданки та вподобання робить наше спілкування легким і невимушеним, поки нас не перериває дзвінок у двері, сповіщаючи свого власника, що до нього прийшли.

Дениса немає всього декілька хвилин після чого він повертається, тримаючи в руках величезний кошик з фруктами, більшість з яких настільки екзотичні, що я навіть назви їх не знаю, а от пляшку вина впізнаю одразу. 

Як мило з його боку, подарувати мені фрукти замість квітів. Мабуть, через мою витівку і слова про віник, він вирішив, що я не люблю троянди, але насправді я їх обожнюю. Кажу ж, я була зла. Але фрукти – це ще краще. Їх хоч з'їсти можна, на відміну від квітів.

– Слину не пускай, це не тобі, – каже, коли бачить мій зацікавлений погляд і ставить кошик на стільницю біля мене. – Краще снідай нормально, – підсовує мені тости, коли повертається на своє місце.

– Лише одну маленьку, – тицяю пальчиком у напрямку чогось дивного і рожевого. А про те, що це не мені, навіть не замислююсь, бо кому ж тоді. – Ти що жадібний?

– Для тебе мені нічого не шкода, просто не хочу, щоб ти перебила апетит смаколиками, перед обідом з моєю майбутньою тещею.

Вся кава, що в ту мить була у мене в роті, розбризкується по блискучій стільниці, попадаючи на оголений торс чоловіка, чия посмішка все ще сяє, яскравіше за травневе сонечко.

– Що? – запитую, витерши губи та сподіваючись, що все це мені лише почулося.

– Тим паче, що вона вже дзвонила і просила тебе поквапити, бо, як виявилось, ти завжди та всюди запізнюєшся, – бере рулон паперових рушників, відриває шматок і спокійно витирає залишки кави зі свого тіла, наче нічого надзвичайного і не відбувається. 

 – Не треба знайомитись з моїми батьками, я не збираюсь виходити за тебе заміж.

– По-перше, я вже з ними знайомий, по-друге, я тобі поки що не пропонував вийти за мене, по-третє, мені все більше подобається хід твоїх думок і я обов'язково подумаю над твоєю пропозицією руки та серця. 

– Нестерпний, – гарчу у відповідь.

– Все одно кохаєш, – каже грайливо, закидаючи до рота виноградинку.

– З чого ти це вирішив? Ми з тобою знайомі без місяця тиждень.

– У кохання немає часових обмежень, я це точно знаю. 

– Знає він, авжеж. Без магічного пенделя від мене, пив би ти зараз свою кавусю наодинці.

– Ти права, але тепер у мене є ти та твій магічний пендель, тож я у безпеці від необачних рішень, – хитро підморгує. – А ще, нам треба заїхати до тебе за одежею, бо не думаю, що Марія Анатоліївна зацінить на тобі мою сорочку, на відміну від мене. Та й не завадить сюди привезти деякі речі, щоб щоразу не їздити за ними.  

– Коли …

– Я лише прийму душ, одягнусь і буду готовий, – нахиляється через стільницю і цілує мене в губи. – Якщо хочеш, можеш скласти мені компанію, – грайливо прикушує губу і йде до вбиральні.