Ми не вороги

Розділ 13

Ліза :

Минуло вже кілька тижнів від нашого повернення.
Якось дивно було думати, що зовсім недавно я навіть не знала Метта та Мію.
А тепер вони жили разом із нами.
Мія вже трохи говорила українською. Іноді плутала слова, але ми всі їй допомагали.
— Лізо! — покликала вона мене одного ранку.
— Що сталося?
— Я сьогодні... — вона задумалася, — я йду до школи!
Я засміялася.
— Ти вже давно ходиш до школи.
— Я знаю! Просто хотіла сказати українською.
— І в тебе чудово виходить.
Вона гордо усміхнулася.
На кухні мама готувала сніданок, а мама Метта допомагала їй.
Тато Метта поступово одужував і вже почувався краще.
А Метт сидів за столом і пив чай.
— Доброго ранку, — сказала Мія.
Метт подивився на неї.
— Доброго ранку.
— Я правильно сказала?
— Правильно.
Мія усміхнулася.
Я подивилася на всіх нас.
Ми вже звикли один до одного.
Мама жартувала, що тепер у неї не двоє дітей, а четверо.
Ніка та Мія стали майже нерозлучними.
А Метт став моїм справжнім другом.
Іноді я згадувала нашу першу зустріч.
Тоді він думав, що ми вороги.
А тепер ми сиділи за одним столом.
Я зрозуміла одну просту річ:
Іноді люди зустрічаються зовсім випадково.
А потім стають частиною твого життя.
Можливо, саме це і сталося з нами.

Ганна Лебюк

Подобається

#484 в Молодіжна проза
#107 в Підліткова проза

У тексті є: війна, дружба, вороги

Відредаговано: 30.09.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись