Ми не вороги

Розділ 7

Мія :

Я сиділа біля вікна й дивилася на все, що пропливало повз автобус.
Україна.
Я ніколи тут не була.
Мені було трохи страшно. Я залишала свій дім, друзів і все, що знала раніше.
Але поруч були мама, тато і Метт.
І ще Ліза.
Я подивилася на неї.
Вона сиділа попереду й розмовляла зі своїми друзями.
Мені вона сподобалася майже одразу.
— Лиза, — покликала я.
Вона обернулася.
— Що?
— А мы скоро приедем?
— Уже скоро.
Я знову подивилася у вікно.
— А я правда смогу пойти в школу?
— Звичайно.
— А там будут дети?
— Будуть. І ти обов'язково знайдеш друзів.
Я посміхнулася.
А потім згадала:
— Но я почти не знаю украинский.
— Нічого страшного. Навчишся поступово.
Я повторила нове слово:
— Поступово...
Ліза засміялася.
— Саме так.
Мені захотілося теж засміятися.
Може, все буде не так страшно.
Може, я справді зможу навчитися української.
Може, у мене з'являться нові друзі.
Я подивилася на Метта.
Він теж усміхався.
Тоді я зрозуміла: ми не знаємо, що буде завтра.
Але ми будемо разом.
І це вже було дуже важливо.

Ганна Лебюк

Подобається

#484 в Молодіжна проза
#107 в Підліткова проза

У тексті є: війна, дружба, вороги

Відредаговано: 30.09.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись