Ми не вороги

Розділ 6

Метт:

Я дивився у вікно автобуса й майже не розмовляв.
Україна.
Я ніколи не думав, що опинюся тут.
Ще кілька днів тому я навіть не знав, хто така Ліза.
Я пам'ятав нашу першу зустріч.
Тоді я був упевнений, що вони вороги.
Я помилився.
Тепер Ліза сиділа неподалік і щось розповідала своїм друзям. Вона сміялася, а Мія час від часу поглядала на неї.
Я досі не міг зрозуміти, чому вона так нам допомогла.
Вона могла просто піти разом зі своїми друзями.
Але залишилася.
Допомогла мамі з татом.
Поділилася їжею з Мією.
А потім ще й запропонувала нам їхати з ними.
— Метте, — почув я голос Мії.
— Що?
— А Ліза хорошая.
Я посміхнувся.
— Так.
Мія знову подивилася на Лізу.
— Я хочу с ней дружить.
— Думаю, вона теж не проти.
Я знову подивився у вікно.
Мені було страшно через те, що буде далі.
Мій тато хворий.
Мама хвилюється.
Мія залишає все, що знала раніше.
Але вперше за довгий час я відчував не тільки страх.
Я відчував надію.
Можливо, Ліза мала рацію.
Можливо, в Україні ми справді зможемо почати нове життя.
І, можливо, я нарешті знайшов справжнього друга.

Ганна Лебюк

Подобається

#484 в Молодіжна проза
#107 в Підліткова проза

У тексті є: війна, дружба, вороги

Відредаговано: 30.09.2026

Додати до бібліотеки

Поскаржитись