Розділ 4

Ліза : 

Наступного ранку я прокинулася від тихої розмови на кухні.
Метт говорив із мамою.
— Нам не можна тут залишатися, — сказав він. — Особливо через тата.
Я вийшла з кімнати.
— Ви думаєте кудись їхати?
Метт подивився на мене.
— Так. Але ми не знаємо куди.
Я трохи подумала.
— А чому б вам не поїхати з нами?
Його мама здивовано подивилася на мене.
— В Україну?
— Так. Це наш дім. Ми якраз повертаємося додому.
Метт мовчав.
— Але ми не знаємо, де там жити, — сказала його мама.
— Можна знайти добрих людей, — відповіла я. — Є сім'ї, які можуть допомогти. Ви могли б жити з ними, допомагати по господарству, доглядати тварин. А потім, можливо, знайдете власне житло.
Мія одразу оживилася.
— А там будут животные?
— Думаю, що так. Україна велика.
— Тогда я хочу!
Я засміялася.
— А ще ти могла б піти до школи.
— В школу?!
— Так. До нашої школи. Можливо, навіть у клас моєї молодшої сестри Ніки.
Мія широко усміхнулася.
— А я смогу там учиться?
— Звичайно. І поступово вивчиш українську.
Вона трохи задумалася.
— Я попробую.
Метт усміхнувся.
Його мама подивилася на нього, потім на мене.
— Можливо, це справді шанс почати все спочатку.
Я кивнула.
— Саме так.
У цей момент із кімнати почувся голос його батька:
— Якщо ви вирішите їхати, я теж поїду.
Метт підійшов до нього.
— Тату, тобі потрібен лікар.
— Знаю, синку.
Вони подивилися одне на одного.
І я зрозуміла, що рішення майже прийняте.
Ми поверталися додому.
Але тепер додому їхали не тільки ми.
Разом із нами мала вирушити сім'я Метта.
Можливо, для них Україна стане не просто чужою країною.
Можливо, вона стане їхнім новим домом.