Розділ 3

Ліза : 

Після того як ми трохи заспокоїлися, у будинку стало тихіше.
Мія сиділа на дивані й їла печиво, яке я їй дала.
— Вкусное, — сказала вона.
— Рада, що тобі подобається, — усміхнулася я.
Мія подивилася на мене з цікавістю.
— А как тебя зовут?
— Ліза.
— Я Мія.
— Я вже знаю, — засміялася я.
Мія теж усміхнулася.
Метт стояв біля вікна.
— Ти все ще нам не довіряєш? — запитала я.
Він мовчав кілька секунд.
— Спочатку я думав, що ви вороги.
— А тепер?
Метт знизав плечима.
— Тепер я бачу, що помилявся.
Це прозвучало просто, але для нього, здається, було важливо це сказати.
Я сіла на стілець навпроти нього.
— А чому ти взагалі залишився тут?
Метт опустив погляд.
— Через тата.
Я подивилася на нього.
— Він мав поїхати?
— Так. Він мав воювати. Але захворів і тепер не може.
На кілька секунд запала тиша.
— Напевно, тобі страшно за нього, — тихо сказала я.
— Так.
Я не знала, що відповісти.
Тому просто сказала:
— Сподіваюся, йому стане краще.
Метт подивився на мене.
— Дякую.
Раптом Мія підбігла до нас.
— А вы правда из Украины?
— Так.
— А там есть школы?
Я здивовано подивилася на неї.
— Звичайно є.
— А я смогу там учиться?
Я не знала, що відповісти, тому сказала:
— Думаю, так. Якщо ви поїдете з нами.
Мія задумалася.
— А там люди добрые?
— Є різні люди. Але я знаю багато добрих.
Метт почув це й подивився на мене.
У його погляді вже не було тієї злості, з якою він зустрів нас.
Мені здалося, що він уперше почав думати про можливість іншого життя.
Життя без постійного страху.
І тоді я зрозуміла: можливо, наша зустріч була не випадковою.