5

До Нового року залишалося десять хвилин.

У вітальні пахло мандаринами, хвоєю та маминим фірмовим тортом, без якого, здавалося, наша родина не мала права зустрічати кожний новий рік. З телевізора ведучі тихо розповідали щось про підсумки року, батьки метушилися з бокалами та шампанським, Аліса вже вдруге намагалася поцупити оливку з тарілки — і загалом усе виглядало так… нормально.

Занадто нормально для ситуації, в якій Леся перебувала.

Артем стояв біля вікна й дивився на двір, де діти запускали хлопавки. У відбитті скла вона бачила його профіль — спокійний, зосереджений, зовсім не схожий на людину, яка випадково прийшла виконати свою роботу та зіштовхнулася з власними родичами.

— Ти в порядку? — спитала Леся, підійшовши ближче.

— Так, — він тепло усміхнувся. — Просто думаю, що це найнесподіваніший Новий рік у моєму житті.

— У мене теж, — зітхнула дівчина, прокручуючи в голові спогади про сьогоднішній вечір. — Справжнє божевілля!

Вони обоє тихо засміялися, а коли сміх обірвався, між ними повисла пауза. Артем дивився на Лесю так, ніби бажав дістатися до самої душі, а у неї перехоплювало подих від цього пронизливого погляду. Їй навіть здалося, що вона шалено потребувала його торкнутися і, можливо, поцілувати.

— Я справді не знав про тебе — голос Артема повернув її назад до землі. — Про все це.

— Я теж, — швидко відповіла вона. — Хоча, коли Таня показувала твоє фото, ти й здався мені знайомим.

На його вустах заграла усмішка — та сама усмішка, коли людина повністю тебе розуміє.

— У мене теж сталося дежавю, — тихо сказав він. – А ще...я насправді не працюю хлопцем напрокат. Це перший раз, і то лише тому, що я погодився допомогти Іллі.

На мить Лесі відібрало мову. Вона не знала, як реагувати на його зізнання, і лише розгублено кліпала очима, намагаючись зібрати думки докупи.

Їхня подальша розмова була перервана, бо в кімнаті загомоніли голоси.

— Діти, йдіть сюди! — покликала мама. — Хвилина залишилася!

Вони повернулися до столу. Хтось роздав келихи, а честь відкорковувати шампанське дісталася Артему. Телевізор став голоснішим, і вся увага зосередилася на відліку секунд.

— Десять…
— Дев’ять…

Леся дивилася не на екран. Її погляд був спрямований на Артема.
Якщо не зараз — то потім вже може бути пізно.

Шампанське відкрили, полетіли бризки, але усі навколо все одно були щасливі та підставляли бокали.

— Три...

— Два…

— Слухай, — швидко сказала вона. — А якщо…

— Один!

Куранти вдарили і з усіх боків пролунало привітання з Новим роком!

Феєрверки освітили небо за вікном, навколо усі раділи, обіймалися, чувся дзенькіт келихів — а Артем раптом нахилився до неї й тихо сказав:

— Ти випадково не на побачення мене хотіла запросити?

Леся отетеріло кліпнула. Боже, ну як так можна прямо усе говорити і тим самим шокувати людину? Вона вкотре за сьогодні намагалася відшукати правильні слова. Але тіло, здається, жило окремо від мозку — бо чому тоді вона просто кивнула, не замислюючись?!

Артем всміхнувся.

— Тоді ти правильно вирішила розпочати новий рік! 
Він грайливо підморгнув. Леся вже здогадувалася, навіщо він нахиляється до неї, й стиснула ніжку бокала з шампанським, до якого так і не доторкнулася.

Можливо, він мав бути лише фейковим хлопцем, але тепер усе стало справжнім — і стосунки, і поцілунок, і це родинне свято.

Артем відсторонився, та його руки все ще торкалися її щок. Він з теплою усмішкою, яку Леся миттєво відзеркалила, промовив:

— З Новим роком,  Лесю!

— З Новим роком,  Артеме!