4

Леся сиділа поруч з Артемом за столом. Її плече ледь торкалося його, і це більше відволікало, аніж додавало впевненості. Щоб якось відволіктися і не думати про тепло, яке йшло від хлопця, вона рахувала іграшки на ялинці.

— То… — почала мама, навіть не думаючи розпочинати їсти, — Артеме, розкажи нам трохи про себе. Ти навчаєшся чи працюєш?

Леся кинула на нього швидкий, але короткий погляд. Подруга казала, що Ілля майстер своєї справи і нікого ще не підводив...

— Я… — хлопець на мить запнувся, — навчаюся і працюю. У сфері… е-е… організації заходів.

...а цьому Артему ще не завадило б повчитися. Проте, формально ж не збрехав.

— О, це цікаво! — дивлячись на енергійну маму напроти них, Леся молилася усім богам, щоб її цікавість закінчилася. — І давно ви з Лесею разом?

Ось воно. Головний момент, який вони обговорювали хвилин десять тому.

Вона відчула, як поруч ледь помітно напружився Артем.

— Ми познайомилися місяць тому, — обережно почав він. — А… разом вже три тижні.

Леся вже хотіла поаплодувати йому, як він раптом знову відкрив рота та додав:

— Але одразу було відчутно, що між нами спалахнула іскра.

Дівчина здригнулася й подумки хотіла вдарити його. Ну навіщо?! Не треба приписувати сюди кохання з першого погляду! Потім буде важче пояснити, чому вони так швидко розійшлися.

— О, як романтично! — зітхнула мама й штовхнула чоловіка поруч. – Прямо, як у нас з тобою, Валеро!

От про це Леся й казала. Тепер її батька при кожній нагоді будуть згадувати Артема, зітхати й казати, що вона втратила такого хорошого хлопця!

В ту ж секунду у коридорі грюкнули двері та почувся дзвінкий, упевнений голос:

— Я вдома!

О, ні!
Насувалася катастрофа всесвітнього масштабу! І в цьому Леся ще більше впевнилася, коли в кімнату зайшла неймовірно радісна Аліса.

— Що… ти тут робиш? – вирвалося у Лесі.

Лесю охопила тривога. Батьків вона ще могла обвести навколо пальця, але сестра обожнювала пхати носа в чужі справи. Якщо та почне засипати їх запитаннями, вони могли проколотися на найпростішому.

— А що? Хіба я могла пропустити таку цікаву подію, як сімейну зустріч із твоїм хлопцем! — Аліса вже встигла всістися на вільне місце, а мама додала тарілку й столові прибори для неї. Дівчина нахилилася в бік Артема. — По секрету скажу: ви перший хлопець, з яким вона нас познайомила.

Леся боляче вдарила сестру під столом. Та здригнулася, зойкнула, а потім нагородила її хитрим поглядом. Так, вона точно не залишить їх у спокої.

— Не хвилюйся, Алісо. Я стану і останнім хлопцем, якого вона привела знайомитися з вами, — Артем чарівно усміхнувся її родині.

Хороша спроба, — Леся вже майже зібралася подумки його похвалити.
Але Аліса раптом розсміялася.
— Це має виглядати мило й романтично? Бо мене зараз знудить!

— Алісо! — мамине обурення було видно неозброєним оком.

— Мовчу-мовчу! — Аліса зробила вигляд, ніби застебнула рота й викинула уявний ключик. Але не минуло й секунди, як вона знову заговорила: — Ну добре, розкажіть хоча б, як ви познайомилися.

— Ми познайомилися на дні народження Міли.

— Завдяки моєму другові Іллі.

Вони відповіли в унісон. Але ситуацію ще можна було врятувати — чим Леся й зайнялася. Водночас у голові крутилася зла думка: чому цей фейковий хлопець такий безпорадний? Чому мовчить? Він же мав бути профі! А тут розгрібати все доводиться їй самій.

— Так, на дні народження Міли нас познайомив його друг Ілля.

— І ви одразу почали зустрічатися?

— Не одразу. Спочатку деякий час просто переписувалися.

— Он воно як? – Аліса покивала головою, наче все розуміла, та взялася за їжу.

Коли Леся подумала, що нарешті зможе спокійно й мирно повечеряти, у двері подзвонили. Усмішка, що миттєво з’явилася на маминому обличчі, видалася їй дивною, але Леся вирішила не зациклюватися.

— Цікаво, хто б це міг бути? — самовдоволений тон Аліси змусив насторожитися. Що вона знає? І чого не знає Леся?

Мама побігла відчиняти двері, з коридору долинув її голос і ще два незнайомі. То в них гості? Дивно. Здається, нікого не чекали.

Першою до вітальні зайшла мама Лесі, за нею — чоловік, і нарешті жінка, яка на ходу поправляла зачіску. Вона вже збиралася щось сказати чоловікові, та раптом її погляд упав на хлопця поруч із Лесею.

— Артем? — жіночий голос змусив усіх за столом завмерти й подивитися на незнайомку.

— Мамо… — Артем був здивований, і водночас його «мамо» прозвучало так, ніби вони приречені.

Яка ймовірність зустріти батьків свого фейкового хлопця саме тоді, коли ти знайомиш його зі своїми? Виявляється, імовірність доволі висока. Але, як показали наступні події, буває й гірше.

Наприклад, коли її мама захоплено вигукнула:

— Надю, виходить, нам навіть не довелося старатися. Наші діти вже зустрічалися! – радісно вигукнула мама Лесі.

Що?.. Про що вони взагалі говорять?
Леся й Артем синхронно перезирнулися. В їхніх очах відбивалося однакове нерозуміння.

— От же який чудовий збіг!

Вони з Артемом ще навіть не встигли нічого усвідомити, а його батьки вже сиділи за столом і весело теревенили з її.

— А ми ж хотіли вас познайомити й не розуміли, чому ви так упиралися. Ох, діти, ви мали розповісти нам раніше.

Саме тоді до Лесі почав доходити сенс почутого, і вона різко подивилася на Артема.

Вони одночасно вигукнули:

— То ти був тим сином маминої подруги?
— То ти була донькою маминої подруги?

Обидві мами розсміялися, захоплено розмірковуючи, яке ж життя дивовижне. А Леся відчула, як серце стрімко падає кудись у п'яти. Боже, вона по-справжньому влипла! Не лише найняла фейкового хлопця, а й примудрилася привести додому саме того, з ким батьки так наполегливо намагалися її звести.

Як то кажуть, усе пропало, шеф. Просто все.

— Якби я знав, то не став би так завзято відмовлятися, — прошепотів собі під ніс Артем, але через те, що Леся сиділа дуже близько, вона все почула.