3

Леся

Леся відчинила двері й зустрілася поглядом із високим темноволосим хлопцем. Чорне пальто було розстібнуте, під білою сорочкою виднілася чорна водолазка — несподіване, але дуже вдале поєднання, явно продиктоване холодом. Чорні джинси завершували образ. Просто й стильно. Саме в її смаку. Таня, як завжди, мала рацію.

Уживу він був ще красивіший, ніж на фото. Настільки, що Леся без жодних вагань пішла б із ним на справжнє побачення просто зараз.

— Привіт.

Вона подарувала йому невелику усмішку, перш ніж повернутися до батьків, які з нетерпінням чекали на її хлопця.

— Мамо, тату, познайомтеся. Це мій Артем!

Мама застигла, приголомшено дивлячись на хлопця. Тато ж розглядав його так, ніби в того раптом виросла друга голова, і він спокійно ходив би так на вулиці. Але вже за кілька секунд обидва отямилися й майже синхронно кинулися запрошувати гостя до квартири, наполегливо просячи не стояти на порозі. Лесю при цьому безцеремонно відтиснули вбік.

— Я Олена Сергіївна. Приємно познайомитися з вами, Артеме.

— А я Валерій Павлович, – тато радісно потиснув руку хлопцю. Але рукостискання продовжувалося довше, ніж потрібно, і явно розгублений Артем ледь забрав свою руку.

— Навзаєм.

Леся не знала, як діяти. Що з її батьками відбувається? Невже вони настільки щасливі через появу в неї хлопця? Їй було всього двадцять один. Чому б просто не дати доньці свободу у власному особистому житті?

«— Такими темпами ми ніколи онуків не дочекаємося…» — одразу спливли слова мами в голові.

Зітхнувши, Леся пішла слідом за батьками й своїм «бойфрендом» до вітальні.

— Ой, сідай ось тут, Артеме!

Хлопця майже силоміць посадили на диван, а батьки вмостилися по обидва боки від нього. Артем виглядав тим самим оленем у світлі фар, не знаючи, що сказати чи зробити, а його погляд відверто благав про порятунок.

Час втручатися. Ідеальний момент, щоб забрати його й водночас обговорити деталі. Помилок перед батьками бути не може.

— Мамо! Пробач, але я хотіла б спочатку показати Артему мою кімнату! — випалила Леся, схопила його за руку й, не зважаючи на мляві протести батьків, швидко вивела з кімнати.

Щойно двері зачинилися, вона відпустила його руку й глибоко вдихнула.

— Вибач. Не знаю, що на них найшло.

Артем нервово гмикнув.

— Усе нормально. Справді. Я просто розгубився.

Лесі хотілося поцікавитися, чи траплялося таке з батьками інших дівчат? Вони теж радісно його зустрічали? Чи, навпаки, ставилися з підозрою й ненавиділи з першого погляду? А може, йому доводилося виставляти себе в не найкращому світлі? Зрештою, його наймають для різних випадків. Але, хто вона така, щоб ставити йому такі незручні й особисті запитання? Та й чому її це взагалі зацікавило?

Вона відхилялася від плану.

— Так, — вона прочистила горло. — Я це зрозуміла. Ем… ми ж не обговорили історію наших «стосунків».

Леся показала пальцями уявні лапки й усміхнулася.

— Хіба там не було щось на кшталт: «познайомилися завдяки спільним друзям місяць тому, а парою стали три тижні тому»? – спитав Артем.

— Про це я й хотіла поговорити! — пожвавішала Леся. — Диявол у деталях. У нас є максимум десять хвилин, тож давай швидко все узгодимо.

Разом із Танею вони ще заздалегідь вигадали легенду: познайомилися на дні народження спільної знайомої, Ілля знав Таню, тож коло спілкування швидко зійшлося. Артем попросив номер телефону, зателефонував за кілька днів і запросив її на побачення.

Артем уважно слухав, кивав, а наприкінці щиро усміхнувся.

— Вау. У тебе фантазія на висоті.

Леся збилася з наступної думки та відчула, як починають червоніти щоки. А він же нічого такого не сказав. Щоб не видати власне хвилювання, вона метушливо почала казати, що їм час повертатися, аби у батьків не виникло ще більше питань.