Перерва

***

Як важливо робити перерви,

Берегти свої і чужі нерви,

Від набридлої справи тікати,

Одну справу іншою заміняти.

Я маленьку перерву зроблю,

А потім знову почну робити те,

Що мені так потрібно,

Робити те, що я так люблю.

Бо без перерви далеко не підеш,

Бо без перерви не вистачить сил.

Тому, будь ласка, зробіь перерву,

Відпочиньте й рушайте до мрій.

***

Набридло вже говорити «ні про що».

Що мені від того і до того що?

Порожнеча, тобто дірка, тобто втрата – гине час,

Його й так не вистачає, й так бракує справжніх нас.

Ми десь, мабуть, замкнені, законсервовані.

У своїх проблемах, у буденності заковані.

Важко вирватися з пазурів байдужості,

Але я вірю у невичерпні запаси мужності.

Думки

Думки, що з вами робити,

Хоч плач, хоч смійся.

Сам собі щоденний кат

Живи та надійся.

Так хочеться правди

І вірного судійства,

А навколо все нагадує 

Дію з театрального дійства.

Але в тому то й біда,

Що це не театр і навіть не сон.

Це жахлива реальність 

Чи боротись резон?

Гадаю, що так.

Через вас все, думки!

Знаю легше за все

Відвернутись, втекти.

Але ж далі спокута,

Бо зрадити – гріх.

Зрада – отрута.

Спасіннння – сльози крізь сміх. 

***

Ти мене почуєш, рідна душа,

Ти мене відчуєш, я жива.

Я дихатиму, пульсуватиму,

Голосно тебе до себе зватиму.

Ти почуєш, відчуєш, прийдеш,

З мільйонів мене одну знайдеш.

Я грішна, слабка. Пробач.

Ти тільки гірко не плач.

Я вірю у щастя 

Й в обмежену кількість невдач.

Вір та надійся, ач!

ХХХ

У часи без заборон,

Де влада – мета єдина 

Стає все більше перепон

Пам’ятати, що ти людина.

У душі порожнеча

Від смутку, від болю

Не врятує втеча

В боротьбі з собою.

Тож полились вірші,

Мов краплини смутку з очей,

Причаїлись на аркуші

Гострі, мов леза мечей. 

Приходьте частіше,

З’являйтесь у снах,

Робіть душу чистіше,

Проганяйте страх.

Дайте право на волю,

На власні вільні думки,

Й сподівання на долю

Та на відкриті шляхи.

***

неспокій у серці,

що буде не знаю,

він б’ється у грудях

й життю заважає

і втопити не втопиш

хіба що з собою...

та хто поручиться,

що й на той світ

він не піде за мною?

неспокій у серці

чи можна з ним жити?

а як же без нього?!

спокійним ходити ?!☺

коли по землі 

й так багато 

хто ходить

глухі та незрячі,

хоч вони можуть 

і чути, і бачить,

то є їхнє право.

моє ж діло

неспокій у серці:

задумайтесь, люди,

що ж далі буде?