А від зими нікуди не втекти

***

А від зими нікуди не втекти,

Хіба що з книгою поринути у мандри,

Щоб до сих пір незвідані світи

Відкрили нам свої Монмартри.

А від зими нікуди не втікти,

Вона прийде за розкладом і вчасно,

Перевірить тебе на наявність мети

Й перепони розставить завчасно.

А від зими нікуди не втікти,

Це всеодно, що тікати від себе,

Та кожна зима – це місток до весни,

А всі зміни даровані небом.

***

Вечір винувато зазирає у вікно,

Знову день промайнув непомітно.

На душі стає холодно, непривітно, 

Бо знову нічого не встиг...

Але я невтомно складаю списки,

Відчуваючи обставин шалені тиски,

Вписую все, прораховую

Й конкретику застосовую.

А – те, що важливо й займе часу прірву,

Б – менш важливе та без нього ніяк,

В – що можна зробити й сьогодні,

Але й зачекає до завтра так сяк.

А може не за тим женуся,

Не на тих рівняюсь, не туди рвуся? 

Всіх грошей на світі не заробиш,

А життя одне, як проживеш?

***

Вірші моєї душі,

Ще не обрали одежу слів,

Поки вони ховаються

Під образи з моїх снів.

Але слово за слово

Й народиться світ

В якому є щастя

В якому є зліт.

***

Я не знаю чому так швидко час тече,

Так ніби тік за таком і від мене втече.

А я ж життя не бачила у всій його красі

І була не собою, я була як усі.

Намагалася вхопити щастя за хвіст,

Та, мабуть, треба мати до цього хист.

Бігла, бігла у юрбі до примарної мети,

Хоч могла крок за кроком до щастя іти.

***

Забагато інформації

важко сконцентруватись,

думки літають шаленим вихором

треба рятуватись.

Вимкнути всі транслятори

будь-якої інформації

Тиша, сон і роздуми – 

порятунок нації.

Більшість з нас 

перебуває у прострації

перенавантаживши мозок

простіше робити маніпуляції.

***

Звідусіль навчають як жити,

що їсти і як готувати, 

що одягати й куди ходити,

як вправно говорити,

як дихати й о котрій лягати спати, 

і, навіть, кого собі до пари обирати

все ніби-то спрямоване на те, 

щоб краще жити,

тільки от покращання ніяк не настає.

Ніби, налаштування збите...

чи може кожному своє.

***

Набридло вже говорити «ні про що».

Що мені від того і до того що?

Порожнеча, тобто дірка, тобто втрата – гине час,

Його й так не вистачає, й так бракує справжніх нас.

Ми десь, мабуть, замкнені, законсервовані.

У своїх проблемах, у буденності заковані.

Важко вирватися з пазурів байдужості,

Але я вірю у невичерпні запаси мужності.

***

Я, напевно, ніколи не дізнаюсь,

Що було б, коли б все вийшло за планом.

В мене завжди якісь форсмажори,

Вони ламають всі світлофори,

і псують, плутають дороговкази

Що вказують вірну дорогу.

Але зі мною все буде в порядку,

Просто з’їм чорну гірку шоколадку...