Розділ 25. «Родина в бойовій готовності»

Розділ 25. «Родина в бойовій готовності»

Автомобіль різко загальмував біля будинку. Діана, яка весь цей час не випускала телефону з рук, одразу підняла голову.

— Приїхали.

Роман стояв поруч із нею, напружений до межі. Марина була біля вікна й постійно перевіряла повідомлення від поліції. Жодних новин. Жодного дзвінка. Жодної зачіпки.

Ольгу досі не знайшли. Діана відчула, як усередині все стискається.

— Вони вже тут, — сказала Марина.

Двері відчинилися, і першою зайшла мама Діани.

За нею — батько, тітка та бабуся.

Вигляд у всіх був такий, ніби вони не на день народження приїхали, а збиралися штурмувати фортецю.

Особливо бабуся.

Вона тримала сумочку в одній руці й телефон в іншій та мала такий вираз обличчя, що навіть Роман мимоволі випрямився.

Мати одразу підійшла до Діани.

— Доню…

Діана подивилася на неї.

Кілька секунд вони просто мовчали.

Потім мама міцно обійняла доньку.

— Пробач мені.

— Мамо…

— Я багато чого наговорила. І про Романа… Я була несправедлива.

Роман, який стояв поруч, трохи розгубився.

— Не треба…

— Треба, — перебила його мама. — Я помилилася. Ти хороший хлопець. І тепер я бачу, що ти справді любиш мою доньку.

Діана здивовано глянула на Романа.

Він лише тихо усміхнувся.

Батько підійшов до нього й простягнув руку.

— Романе.

— Так?

— Вибач за те, що ми тоді влаштували тобі допит.

Роман потиснув йому руку.

— Все гаразд.

— Ні, не все. Ми подумали, що ти не пара Діані.

Батько глянув на доньку, потім на Романа.

— Але тепер я думаю інакше.

— Тату…

— Ти їй підходиш.

— Дякую.

— І якщо чесно, — батько нахилився до нього, — я навіть радий, що вона нарешті знайшла нормального чоловіка.

Марина пирхнула.

— Тату, вона його не знайшла. Вона його найняла.

Усі подивилися на неї.

— Марино!

— Що? Це вже історія нашої родини.

Навіть у такій напруженій ситуації Роман ледь усміхнувся.

Тітка, яка до цього мовчала, раптом підійшла ближче.

Вона дивилася на Романа кілька секунд, а потім тяжко зітхнула.

— Я теж хочу вибачитися.

Роман насторожено подивився на неї.

— За що саме?

— За все.

— Це дуже широкий список.

Марина прикрила рот рукою, щоб не розсміятися.

Тітка образливо глянула на неї.

— Не смійся.

Потім знову повернулася до Романа.

— Я думала, що ти якийсь пройдисвіт.

— Розумію.

— Потім думала, що ти приховуєш щось страшне.

— Теж розумію.

— Потім дізналася про твою сестру.

Роман опустив очі.

— Ольга…

У кімнаті одразу стало тихо.

І саме в цю мить усі згадали, навіщо вони тут.

Ольга.

П'ятнадцятирічна дівчина після складної операції, яка зараз перебувала в руках людини, що хотіла помститися Роману.

Мати Діани схлипнула.

— Її досі не знайшли?

Марина похитала головою.

— Поліція працює, але поки що без результату.

Тітка різко замахала руками.

— Ну все! Скільки можна чекати?!

— Тітко…

— Ні! Я більше не можу!

Вона почала ходити кімнатою.

— Якщо поліція не може знайти, то знайдемо ми!

Бабуся спокійно подивилася на неї.

— Ми — це хто?

Тітка зупинилася.

— Ну… ми.

— А що ти вмієш?

— Я…

Тітка задумалася.

— Я дуже добре шукаю речі.

Марина підняла брову.

— У себе вдома?

— Так.

— Навіть ключі?

Тітка насупилася.

— Це не має значення.

Бабуся зітхнула.

— Значить, будемо шукати людей.

Діана ледве стримала нервовий сміх.

— Бабусю, це не так працює.

— А я й не збираюся працювати. Я збираюся знайти.

Роман мовчав.

Він стояв біля вікна й дивився на вулицю.

Діана підійшла до нього.

— Романе?

— М-м?

— Ти щось знаєш?

Він кілька секунд не відповідав.

Потім повільно повернувся до неї.

— Є дещо.

— Що?

Роман провів долонею по обличчю.

— Він уже погрожував мені.

Діана завмерла.

— Що?

— Кілька днів тому.

— І ти мені нічого не сказав?!

Її голос став гучнішим.

Роман відвів погляд.

— Я не хотів, щоб ти переживала.

— Романе!

— Діано, я думав, що все владнаю сам.

— Сам?!

Вона дивилася на нього обурено.

— Ми живемо разом! Ми заручені! Ти міг хоча б сказати мені, що тобі погрожують!

Роман підійшов ближче.

— Я не хотів втягувати тебе.

— Ти вже втягнув мене в той момент, коли став моїм чоловіком.

В кімнаті стало тихо.

Роман подивився їй просто в очі.

— Справжнім?

Діана на секунду розгубилася.

— Романе…

Він усміхнувся.

— Вибач. Не час.

— Зовсім не час.

Вона легенько вдарила його долонею по плечу.

— Але більше ніколи не приховуй від мене такі речі.

— Добре.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Батько Діани весь цей час мовчки слухав.

А потім дістав телефон.

— Добре.

Усі повернулися до нього.

— Що «добре»? — запитала мама.

— Якщо поліція поки не може знайти адресу, я підключу одну людину.

Діана насупилася.

— Яку людину?

Батько усміхнувся.

— Старого знайомого.

— Поліцейського?

— Ні.

Марина зацікавлено нахилилася вперед.

— А хто?

— Людина, яка вміє знаходити тих, хто дуже не хоче, щоб їх знаходили.

Тітка широко розплющила очі.

— Це законно?

Батько задумався.

— У більшості випадків.

— У більшості?!

Бабуся махнула рукою.

— Не чіпляйся до деталей.