Глава 15. Прогулянка, яка пахне коханням

Глава 15. Прогулянка, яка пахне коханням

Після того як усі таємниці нарешті перестали бути таємницями, Роман відчув дивне полегшення. Він більше не мусив вигадувати причини, чому йому потрібно кудись піти. Не потрібно було ховати телефон, коли телефонувала Ольга. Не потрібно було казати Діані:

— Я швидко.

А потім їхати через усе місто, щоб перевірити, чи все в сестри гаразд. Тепер Діана знала.

І найголовніше — не відвернулася. Навпаки. Наступного ранку вона сама заявила:

— Сьогодні ми всі йдемо гуляти.

Роман, який саме пив каву, мало не вдавився.

— Усі?

— Усі.

— Навіщо?

Діана подивилася на нього так, ніби він поставив найдивніше запитання у світі.

— Тому що я хочу провести час з Ольгою.

Ольга, яка сиділа поруч, усміхнулася.

— А я хочу побачити місто.

Роман подивився на сестру.

— Ти ж учора казала, що хочеш залишитися вдома.

— Я передумала.

— Коли?

— Сьогодні вранці.

— Чому?

Ольга хитро подивилася на Діану.

— Бо тепер у мене є компанія.

Діана засміялася.

— Бачиш? Мене вже використовують.

— Ти сама запропонувала.

— Це правда.

Роман похитав головою.

— Добре. Тільки одразу попереджаю: я не екскурсовод.

— А хто ти?

— Сантехнік.

Ольга пирхнула.

— Дуже універсальний сантехнік. І каву вариш, і квіти купуєш, і сестру гуляти возиш.

Діана глянула на Романа.

— І мене вкриваєш уночі.

Роман поперхнувся кавою.

Ольга широко усміхнулася.

— О, це вже цікаво!

— Ольго! — одночасно сказали Роман і Діана.

— Добре, мовчу.

Але за її виразом обличчя було зрозуміло: мовчати вона довго не збирається.

Вони вирушили ближче до обіду.

Роман обережно допоміг Ользі влаштуватися у візку, перевірив колеса, поклав у сумку пляшку води й маленький пакет із перекусом.

Діана спостерігала за ним.

— Ти завжди так усе перевіряєш?

— Так.

— Навіть воду?

— Особливо воду.

Ольга закотила очі.

— Він ще може перевірити, чи правильно я дихаю.

— Не смійся, — сказав Роман. — Минулого разу ти забула телефон.

— Я його не забула.

— Ти поклала його в холодильник.

Діана різко повернулася до Ольги.

— У холодильник?

Ольга зніяковіла.

— Я просто шукала його.

— Дві години?

— Я була дуже зайнята.

Роман засміявся.

— Вона вирішила, що телефон загубився.

— А він був у холодильнику, — додала Діана.

— Так.

— І навіщо ти його туди поклала?

Ольга подумала.

— Напевно, щоб не перегрівся.

Роман розсміявся.

Діана теж.

— Тепер я розумію, чому ти її постійно перевіряєш.

— Я ж казав.

Ольга показала йому язика.

— Я взагалі дуже відповідальна.

— Звичайно, — серйозно відповів Роман. — Особливо щодо холодильника.

Спочатку вони пройшлися центральною вулицею.

Діана йшла поруч із Романом, а він штовхав візок Ольги.

Сонце світило м’яко, люди поспішали у своїх справах, десь неподалік грав вуличний музикант.

Ольга дивилася навколо із захопленням.

— Я давно не була тут.

— Тобі подобається? — запитала Діана.

— Дуже.

— Тоді будемо приходити частіше.

Ольга подивилася на неї.

— Справді?

— Звичайно.

— А Рома не буде проти?

Роман удавано обурився:

— Чому це я маю бути проти?

— Бо ти любиш усе контролювати.

— Я не контролюю.

Діана посміхнулася.

— Ти перевірив колеса тричі.

— Це безпека.

— І воду.

— Безпека.

— І чи взяла Ольга телефон.

— Після холодильника це необхідність.

Ольга розсміялася.

— Я його більше ніколи туди не покладу.

— Сподіваюся.

Вони зайшли в невелике кафе.

Роман одразу почав шукати місце, де було достатньо простору для візка.

Діана помітила це.

Він навіть не замислювався.

Просто робив.

Наче турбота була для нього чимось природним.

Вони замовили каву, какао та тістечка.

Ольга отримала величезний шматок шоколадного торта.

Роман подивився на нього.

— Ти точно все з’їси?

— Так.

— Потім не кажи, що тобі погано.

— Не скажу.

Діана підморгнула Ользі.

— Якщо що, скажемо, що це був експеримент.

— Який?

— Чи можна з’їсти весь торт і не шкодувати.

Ольга серйозно кивнула.

— Результат буде позитивним.

Роман засміявся.

— Ви двоє небезпечні.

Після кафе вони поїхали до парку.

Роман повільно штовхав візок доріжкою.

Діана йшла поруч.

Ольга кілька хвилин мовчала, а потім раптом сказала:

— Діано?

— Так?

— А можна я тебе дещо запитаю?

— Звичайно.

— Ти справді подобаєшся Ромі?

Роман одразу застогнав.

— Ольго…

— Я просто питаю!

Діана усміхнулася.

— Так.

Ольга задоволено кивнула.

— Я знала.

Роман подивився на Діану.

— Ти могла б не відповідати.

— Чому?

— Бо вона тепер буде ставити ще сто запитань.

— Уже двісті, — виправила Ольга.

— Ось бачиш.

Ольга знову звернулася до Діани:

— Він про тебе багато говорив.

— Що саме?

— Що ти добра.

Діана подивилася на Романа.

— Справді?

— Ольго…

— Що ти красива.

Діана почервоніла.

— І що він хоче бути з тобою.

Роман уже навіть не намагався приховати збентеження.

— Я зараз залишу вас двох і піду вперед.

— Не втечеш, — засміялася Діана.

Ольга продовжила:

— Він казав, що поруч із тобою йому спокійно.