Глава 13. Таємниця, який змінив усе

Глава 13. Таємниця, який змінив усе

Ранок у будинку Діани розпочався підозріло спокійно. Настільки спокійно, що Роман уже почав підозрювати недобре.

Після вчорашнього вечора він прокинувся раніше за всіх, тихенько вибрався з кімнати й пішов у душ. Йому хотілося хоча б кілька хвилин побути наодинці та привести думки до ладу.

Особливо після тієї ночі. Після того, як він уперше дозволив собі обійняти Діану уві сні. Точніше, майже уві сні. І найстрашніше полягало в тому, що Діана не відсторонилася. Роман досі не міг зрозуміти, що тепер між ними відбувається. Контракт давно перестав здаватися звичайною домовленістю. Він витер волосся рушником, накинув сорочку й вийшов із ванної.

І тут почув:

— Ромочко!

Він завмер.

Це прозвучало надто лагідно.

Перед ним стояла двоюрідна сестра Діани — Алла. Вона поправила волосся, усміхнулася й окинула його таким поглядом, від якого Роману одразу стало ніяково.

— Доброго ранку, — обережно промовив він.

— Дуже доброго, — протягнула дівчина. — Особливо тепер.

Роман насупився.

— У якому сенсі?

Вона підійшла ближче.

— Знаєш, я раніше якось не помічала, який ти симпатичний.

— А я раніше якось не помічав, що ви так уважно мене розглядаєте.

— Тепер помітив.

Алла усміхнулася ще ширше.

Роман зрозумів: треба рятуватися.

— Мені потрібно допомогти Діані.

— Діана ще спить.

— Тоді мамі.

— Вона теж зайнята.

— Бабусі?

— У неї телефон.

— Татові?

— Він снідає.

Роман подивився на неї.

— Ви спеціально всіх перерахували?

— Можливо.

Алла кокетливо поправила комір його сорочки.

Роман одразу відступив на крок.

— Алло, не треба.

— Чому?

— Тому що в мене є Діана.

Дівчина здивовано підняла брови.

— Ви ж фіктивна пара.

Роман на мить замовк.

Раніше він саме так би й відповів.

«Так, фіктивна».

«Це контракт».

«Ми просто граємо».

Але тепер ці слова чомусь не хотіли виходити з його вуст.

— Раніше була фіктивна, — спокійно сказав він. — А зараз… Діана для мене вже не просто частина договору.

Алла насупилася.

— Ти серйозно?

— Більш ніж.

Він сказав це так щиро, що навіть сам здивувався.

У цей момент із кухні визирнула Марина.

Вона почула останні слова й одразу все зрозуміла.

— Алло, залиш Романа в спокої.

— Я просто розмовляю.

— Ти розмовляєш так, ніби зараз збираєшся вкрасти чужого нареченого.

— Та кому він потрібен? — фиркнула Алла.

Марина схрестила руки.

— Судячи з Романа, йому потрібна тільки Діана.

Алла ображено стиснула губи.

— Ну й будь ласка!

Вона розвернулася й пішла.

Марина подивилася їй услід, а потім на Романа.

— Здається, ти щойно нажив собі ворога.

— Я волію називати це профілактикою майбутніх проблем.

Марина усміхнулася.

— А Діані ти сам розкажеш?

Роман замислився.

— Не знаю.

— Краще розкажи.

— Чому?

— Тому що вона вже дивиться на тебе так, ніби ти вкрав у неї не тільки контракт, а й серце.

Роман нічого не відповів.

Але усміхнувся.

За годину Діана прокинулася. Вона довго дивилася в стелю, згадуючи вчорашню ніч.

Поруч із нею лежав Роман. Спокійний, сонний, зовсім звичайний.

Але тепер Діана дивилася на нього інакше. Вона більше не могла сприймати його як людину, яку найняла на певний строк. Він став частиною її життя. І це водночас лякало й радувало.

Однак останні кілька днів Діана почала помічати дещо дивне. Роман постійно кудись ішов.

То казав, що йому потрібно до магазину. То — що має якісь справи. То зникав на кілька годин.

А коли вона запитувала, відповідав:

— Усе нормально.

І усміхався.

Але чомусь саме ця усмішка тепер здавалася Діані підозрілою.

Того дня вона знову помітила, як Роман швидко зібрався.

— Ти куди?

— У справах.

— У яких?

Він усміхнувся.

— Нічого цікавого.

— Романе.

— Я скоро повернуся.

Він поцілував її в щоку й вийшов.

Діана залишилася стояти посеред кімнати.

— Дуже цікаво…

Вона швидко накинула пальто.

— Подивимося, які в тебе там справи.

---

Роман сів в автобус.

Він дивився у вікно й майже не помічав дороги.

У руках у нього був невеликий пакет.

Усередині лежала м’яка іграшка — маленький плюшевий ведмедик.

Він спеціально вибрав саме такого.

Алла любила м’які іграшки з дитинства.

Діана тим часом сіла в автобус за кілька рядів від нього.

Вона намагалася не дивитися на Романа надто явно.

Але за кілька хвилин упіймала себе на тому, що постійно стежить за ним.

«Що він приховує?»

Це питання не давало їй спокою.

За кілька зупинок Роман вийшов.

Діана вийшла слідом.

Він звернув у двір, піднявся сходами старого будинку й дістав ключі.

Діана зупинилася.

— Так…

Роман відчинив двері й зайшов.

Діана постояла кілька секунд.

Потім рішуче піднялася слідом.

---

У квартирі було тихо.

— Алло? Я вдома!

Із кімнати пролунав радісний голос:

— Ромо!

За кілька секунд з’явилася п’ятнадцятирічна дівчина в інвалідному візку.

Її обличчя миттєво осяяла усмішка.

— Ти прийшов!

— Звичайно.

Роман присів перед нею.

— Я дещо тобі купив.

Він дістав із пакета плюшевого ведмедика.

Алла ахнула.

— Він мій?

— Твій.

— Ромо!

Вона обійняла його за шию.

Роман розсміявся й обережно обійняв сестру.

— Я знав, що тобі сподобається.

— Він такий красивий!