Глава 5. Правила, які ніхто не збирався виконувати

Глава 5. Правила, які ніхто не збирався виконувати

Діана сиділа на дивані навпроти Романа й дивилася на нього з таким серйозним виразом обличчя, ніби збиралася підписати не звичайний контракт, а угоду про купівлю міжнародної корпорації.

Роман, навпаки, виглядав абсолютно спокійно.

Він розвалився на дивані, тримаючи в руках чашку кави, і з цікавістю спостерігав за Діаною.

— Отже, — нарешті сказала вона, — перш ніж ми почнемо, треба все чітко обговорити.

— Я слухаю.

— Це тимчасово.

— Я пам’ятаю.

— Ти мій наречений тільки на певний час.

— Теж пам’ятаю.

— Ми не закохуємося.

Роман ледь не вдавився кавою.

— Перепрошую?

— Що?

— Ти це серйозно?

— Абсолютно.

— Тобто ти боїшся, що я в тебе закохаюся?

Діана насупилася.

— Я не це мала на увазі.

— А звучить саме так.

— Романе!

— Добре, добре.

Він поставив чашку на журнальний столик і підняв руки.

— Не закохаюся.

— І я теж.

— Чудово.

— І жодних ревнощів.

— Домовилися.

— Жодних поцілунків без домовленості.

Роман замислився.

— А якщо родина попросить?

— Тоді… подумаємо.

— О, вже цікаво.

Діана кинула на нього суворий погляд.

— Не треба жартувати.

— А я що? Просто намагаюся зрозуміти правила.

— Правило номер чотири: ніхто не втручається в особисте життя іншого.

— Добре.

— Правило номер п’ять: після того, як усе закінчиться, ми розходимося.

Роман кивнув.

— А гроші?

— Отримаєш після виконання домовленості.

— Тоді я точно не забуду.

Діана усміхнулася.

— От і чудово.

Вона взяла зі столу аркуш паперу.

— А тепер найскладніше.

— Що?

— Моя родина.

Роман відразу випростався.

— Скільки вас?

— Не так багато.

— Це відповідь людини, яка збирається назвати число більше двадцяти.

— Нас справді не дуже багато.

— Скільки?

Діана почала загинати пальці.

— Мама, тато, бабуся, дві тітки…

— Уже страшно.

— Двоюрідні сестри.

— Скільки?

— Троє.

Роман повільно похитав головою.

— Продовжуй.

— Їхні чоловіки.

— Скільки?

— Не пам’ятаю.

— Діано!

— Ну що?

— Ти казала, що родина невелика!

— Вона невелика! Просто дуже товариська.

Роман засміявся.

— Скільки людей буде на твоєму дні народження?

Діана подивилася в аркуш.

— Поки що двадцять сім.

— Поки що?

— Тітка хоче запросити ще своїх родичів.

— А скільки їх?

— Якщо я правильно зрозуміла… ще приблизно десять.

Роман прикрив обличчя долонею.

— Господи.

— Не переживай.

— Я не переживаю.

— Ти щойно схопився за голову.

— Це просто профілактика.

Діана засміялася.

— Насправді вони хороші.

— Я вірю.

— Просто люблять ставити багато запитань.

— Яких?

Діана почала зачитувати з аркуша:

— Де познайомилися?

— Добре.

— Коли?

— Добре.

— Хто першим закохався?

— А це вже складніше.

— Я скажу, що ти.

— Чому я?

— Бо ти чоловік.

— А чоловіки не можуть чекати, поки жінка першою закохається?

— У моїй родині — ні.

Роман усміхнувся.

— Добре. Нехай буде я.

— Ще запитають, де ми будемо жити після весілля.

— Що скажемо?

— Що ще не вирішили.

— А діти?

Діана мало не впустила аркуш.

— Про дітей ми взагалі нічого не говоримо.

— А якщо бабуся запитає?

— Скажемо, що спочатку хочемо пожити для себе.

Роман кивнув.

— Розумно.

Діана продовжила:

— Ще запитають, ким ти працюєш.

— Сантехніком.

Вона замовкла.

— Що?

— Нічого.

— Ти соромишся?

— Ні.

— Тоді чому мовчиш?

— Просто думаю, як твоя родина відреагує.

Діана усміхнулася.

— Мій батько нормально.

— А бабуся?

— Вона може запитати, чи вмієш ти будувати будинок.

— Вмію ремонтувати труби.

— Вже добре.

— А мама?

— Мама може запитати, скільки ти заробляєш.

— А ти?

— Я не скажу.

— Чому?

— Бо ти працюєш на себе.

Роман усміхнувся.

— Це мені подобається.

Діана відклала аркуш.

— І ще одне.

— Що?

— Не називай мене «леді» перед бабусею.

— Чому?

— Вона вирішить, що ти надто романтичний.

— А якщо я скажу «кохана»?

Діана завмерла.

— Не треба.

— «Моя прекрасна наречена»?

— Романе.

— «Моя Діаночка»?

— Я тебе попереджаю.

Він засміявся.

— Добре. Просто Діана.

— Ось.

Вона задоволено кивнула.

Але чомусь, коли він вимовив її ім’я, у неї всередині щось дивно ворухнулося. Ні.

Цього не буде. Вона не збиралася закохуватися. Тим більше в сантехніка. Хоча… Діана непомітно глянула на Романа. Він сидів поруч, спокійно усміхався, і його сильні руки лежали на колінах. Так, він симпатичний. Дуже. Але це нічого не означає. Зовсім нічого.Просто гарний чоловік.

Просто приємний.

Просто…

Діана різко відвела погляд.

— Все, правила зрозумілі?

— Так.

— Повторимо?

— Я не школяр.

— З тобою краще перевірити.

— Не закохуватися.

— Так.

— Не ревнувати.

— Так.

— Не втручатися в особисте життя.

— Так.

— Не порушувати контракт.

— Так.

— І не дивитися на мене так, ніби ти вже передумала щодо першого правила.

Діана відкрила рот.

— Я на тебе нормально дивлюся!

Роман засміявся.

— Звичайно.