Розділ 29

Минув рік.

Кіра стояла перед дзеркалом і поправляла волосся.

— Я не нервуюся, — сказала вона сама собі.

— Звичайно, — пролунав голос Максима з-за дверей. — Саме тому ти вже десять хвилин ходиш по кімнаті.

— Ти підслуховував?

— Я стою під дверима.

— Це ще гірше.

Він засміявся.

— Кіро, виходь.

— Не можна.

— Чому?

— Нареченому не можна бачити наречену перед церемонією.

— Ми вже рік разом. Я бачив тебе сонну, з розпатланим волоссям і в піжамі з котами.

— Але сьогодні особливий день.

— Добре. Чекаю.

Кіра подивилася на себе в дзеркало.

На її пальці блищала обручка.

Цього разу справжня.

Коли вона нарешті вийшла, Максим на кілька секунд просто замовк.

— Ну?

— Я забув, що хотів сказати.

Кіра усміхнулася.

— Нарешті.

— Ти неймовірна.

— Це вже краще.

Він підійшов і взяв її за руку.

— Готова?

— Тепер так.

Церемонія була невеликою.

Тільки родина та найближчі друзі.

Її мама плакала ще до того, як вони встигли підійти до столу.

Мама Максима теж витирала очі.

А батько Кіри нахилився до нього й прошепотів:

— Ну що, цього разу точно без фіктивних заручин?

Максим усміхнувся.

— Точно.

— І без втечі?

— Не планую.

— Добре. Бо я вже втомився від ваших сюрпризів.

Кіра почула останню фразу.

— Тату!

Усі засміялися.

Після церемонії Максим нахилився до Кіри.

— Пам'ятаєш нашу першу угоду?

— Яку саме? Їх було багато.

— Що ми просто прикинемося парою.

Кіра засміялася.

— Найдурніша угода в моєму житті.

— А для мене — найкраща.

— Навіть попри всі наші сварки?

— Особливо через них.

— А пам'ятаєш озеро?

— Де ти забрала весь плед?

— Ти досі це пам'ятаєш?

— Я ніколи цього не забуду.

— А гусака?

Максим дістав із кишені маленький брелок.

Той самий.

— Як я міг забути?

Кіра засміялася.

— Ти його досі носиш?

— Звичайно.

— Навіщо?

Він подивився їй в очі.

— Бо він нагадує мені про день, коли ми ще не знали, що станемо одне для одного найважливішими людьми.

Кіра усміхнулася.

— Знаєш, я тоді думала, що ти будеш моїм найгіршим вибором.

— А тепер?

Вона взяла його за руку.

— Тепер знаю, що ти був моїм найкращим.

Максим поцілував її.

А десь неподалік її мама прошепотіла:

— Нарешті.

Батько Кіри усміхнувся.

— А я казав, що вони самі розберуться.

Увечері, коли всі вже розійшлися, Кіра й Максим залишилися удвох.

— Ти щаслива? — запитав він.

— Дуже.

— Навіть зі мною?

— Особливо з тобою.

— Тоді в мене одне питання.

— Яке?

Максим дістав із кишені маленьку коробочку.

Кіра здивовано подивилася.

— Що це?

— Відкрий.

Вона відкрила коробочку.

Всередині лежав маленький срібний гусак.

Кіра розсміялася.

— Ти серйозно?!

— Абсолютно.

— Після всього ти знову даруєш мені гусака?

— Це вже сімейна традиція.

Вона обійняла його.

— Ідіот.