Кайрос розвернувся до Мейв спиною і мовчки рушив у невідомому напрямку. Як потім виявилось, йшов він у свій кабінет. На диво, Мейв зовсім не хвилювалась, радше її розїдала цікавість, що ж такого придумав чоловік.
Коли двері за ними з гуркотом зачинились, ректор обійшов стіл і повільно опустився в крісло. Кабінет не змінився жодним чином з появою Кайроса, він був точно таким самим світлим, затишним, із приємним запахом хвої, старих пергаментів і чистоти. До цього аромату лиш додався запах гіркого шоколаду, а ще змінилось ректорське крісло. Замість широкого м'якого крісла з високою спинкою тепер стояв м'який табурет із підлокітниками. Це спеціальні крісла, розроблені виключно для феніксів, щоб крила не заважали їм спокійно сидіти. Ось і всі зміни, які приніс із собою тимчасовий ректор Кайрос Ашфорд, що з якихось незрозумілих причин Мейв заспокоїло.
Вона мовчки стояла, зчепивши руки за спиною, і оглядала кабінет, старанно уникаючи погляду чоловіка. Він ж бо викликав її як ректор, отже, вільностям зараз місця нема. А Кайрос, у свою чергу, розглядав її, ніби обдумуючи, з чого ж таки варто почати розмову.
— До мене звернувся лорд Торнвейл з проханням звільнити вас від польової практики, — зрештою промовив він зовсім не те, що Мейв так хотіла почути.
— Що? — вигукнула дівчина, вмить сфокусувавши свій погляд на чоловікові.
— Він сказав, що це надто небезпечно, і ще сказав, що вам було заборонено брати участь у польовій практиці, тому просив мене вас звільнити від неї, бо він, як ваш батько, згоди на це не дає, — все так само спокійно продовжив Кайрос.
— І що? І що, що не дає? Це ж практика обов'язкова для всіх студентів! Ви самі про це оголосили на зборах! Як це виглядатиме, якщо з усіх випускників лиш я буду звільнена від практики? Як я потім екзамен здам? Ви ж самі сказали, що він буде важчий. Пане ректоре, ви ж не втнете таку дурницю?
— Я схожий на істоту, яка робить дурниці? — звівши брову, поцікавився він.
Мейв вже було хотіла ляпнути, що саме на таку і схожий. Бо обидві їхні зустрічі були нічим іншим, як дурним вчинком з його сторони. Але зараз смикати хижака за вуса було б теж не найрозумнішою ідеєю. Тому вона прикусила язика і лиш заперечно похитала головою. Мовляв, згодна з вами, пане ректоре, на всі двісті відсотків, ви наймудріший з усіх представників пернатих, чесне слово, клянусь! Але вголос вона цього, звісно ж, не казала, лиш затамувала подих в очікуванні вердикту.
— Добре, це власне все, що я хотів почути. Якби ви попросили звільнити вас від практики, я був би змушений переглянути правила для всіх. Але всі студенти, чиї батьки виявили таку ж ініціативу, як ваші, виявили бажання піти наперекір своїм турботливим родичам, що для мене все тільки спростило. Третьокурсники — це вже досить самостійні істоти, які здатні самі приймати рішення з приводу свого навчання, і я в захваті, що в Північній академії чар навчаються такі старанні студенти, — завершив він задоволено. — Ну що ж, тоді на цьому все. Можете бути вільна.
— Вільна? — здивувалась Мейв.
— А у вас є ще що мені сказати?
— Ем... ну цей, за вчора, — затнулась Мейв, почервонівши від спогаду про їхній поцілунок.
— Що ж, я прошу за це пробачення, — підвівся зі свого місця Кайрос. — Я перетнув межу, і більше цього не повториться. Ви ще занадто молода, вам краще мати справу з кимось свого віку, як Таймір. Я захопився, але в будь-якому випадку це порушення правил академії, тому нам краще закінчити, поки все не зайшло надто далеко. Ви ж розумієте це, Мейв Торнвейл, чи не так?
Мейв стояла, мов оглушена, кліпаючи і намагаючись збагнути, що її в цій відмові так розбурхало. Все ж вона не має до нього якихось почуттів. Вони лиш двічі поцілувались... ну подумаєш, він був тим, хто забрав її перший поцілунок. Це мало б статись рано чи пізно, і взагалі... у неї наречений вже є. Тож, може, і на краще... не прив'язуватись ні до кого.
— Так, пане ректоре, ви праві, — видихнула Мейв. — Краще зупинитись, поки все надто далеко не зайшло.
— Це мудре рішення, — посміхнувся Кайрос. — Леді краще зберегти себе для майбутнього чоловіка.
— Навіщо? — здивувалась Мейв. — Він же себе навряд чи беріг.
— Ви вже знаєте, хто він? Ви ж казали, що у вас ще немає призначеного.
— Ем... так. Хм, його ще немає. Загалом, пане ректоре, рада, що ми дійшли згоди. Тоді я пішла на заняття, якщо це все.
І, розвернувшись на сто вісімдесят, Мейв чкурнула з ректорського кабінету, намагаючись заспокоїти власне серце. Вона не хотіла нічого пояснювати, хоч він її зачепив, значно більше, ніж вона могла усвідомити. Але тепер, тепер це більше не мало жодного значення, адже він сам усе між ними завершив.