Розділ 3

Наступного ранку Мейв не надто затягала з прощанням. Забігши до Лейрана, вона обцілувала його пухкі щічки, з усіх сил стараючись не розбудити малюка. Потім обійняла маму, яка в цей час якраз була з молодшим сином. І, закинувши сумку з речами в свій магвей, поглянула на батька, що вийшов її провести.

— Бувай, тату, бережи маму і Лейрана.

— А ти поводься добре, все ж уже заручена, — дав напутнє слово батько, та з обіймами не ліз.

Погляд доньки був дуже красномовний, і коли вона надула губи, демонструючи крайній ступінь образи, він лиш махнув рукою.

— Ніби я колись створювала проблеми, — буркнула дівчина і юркнула всередину своєї ластки.

Так вона називала магвей, що подарували їй батьки за відзнаку на навчанні минулого року. Вона, як заможна аристократка, чи не з перших днів пішла на навчання водінню, щойно цей витвір магічної інженерії з'явився на світ. Порівняно не так давно, всього лиш п'ять років тому, їй було п'ятнадцять.

І тоді ще, на радість чи на біду, обмежень у керуванні по віку не було. Тому вона і встигла опанувати цю навичку, і коли Севір передав ключики від новенького червоно-блискучого магвея дочці, та пищала від радощів, в тому числі й через те, що вже мала всі необхідні документи, аби без проблем кататись з першого ж дня.

Ці шайтан-машини стали чудовою альтернативою каретам, запряженим ефернами. Адже навіть попри витривалість цих парнокопитних, все ж на довгі відстані вони не надто підходили, адже потребували постійного підживлення від мага. Що з урахуванням ситуації в світі не кожен міг собі дозволити. 

А от магвей, хоч і працював за допомогою магії, та не лише однією нею був ситий. Інженери створили прорив, коли змогли контролювати магнітні потоки Ньоррену за допомогою магічних кристалів. Кристали, в свою чергу, були легко замінні, можна було мати декілька з собою про запас. І особливого насичення не потребували, тож у виробництві були незатратні. І лиш зовнішній вигляд магвея, його оздоблення і салон говорили про статус власника. Хоч навіть так не всі могли собі дозволити такий транспорт у приватне користування. 

Дорога до академії зайняла чимало часу. Місто Норвейл, хоч і було далеко на півночі, маленьким назвати не можна було. Центральний район, в якому жила і родина Мейв, був досить далеко від крайньої північної точки на межі з лісом Стрейхел, де і стояла Північна академія чар.

Тож дісталась дівчина туди лиш за кілька годин, так і не уникнувши високого трафіку, не дивлячись на те, що виїхала раніше.

Академія зустріла Мейв гамірними веселощами. Студенти прибували весь останній тиждень, і ті, хто жив далі від міста, вже давно були на місці. Городяни ж могли приїхати  і за день до початку навчання, адже необхідності в поспіху в них не було.

Запаркувавши свою ластку на парковці академії, Мейв зраділа, що місце довелось шукати недовго. І вивудивши сумку з магвея, вона почимчикувала до воріт. На вході, як і завжди в такий період, зібралась черга, і дівчині було весело спостерігати за тим, як першорічки з розгубленим виразом намагаються відшукати своїх кураторів. Другорічки, що почувались вже мало не богами після першого року навчальних випробувань. І третьокурсники, які, певно, як і Мейв, мали зараз дуже ностальгічний вираз обличчя.

Все ж можливість потрапити до академії чар мали лиш ті, хто пробудив свою магію. І прощатись із місцем, що стало таким близьким, де знайшлись друзі й з'явилось багато спогадів, зовсім не хотілось.

— Агов, красуне, прокатаєш на своєму магвеї? — почула Мейв веселий голос подруги, що розігнала її сумні думки про швидке прощання зі свободою.

— Називай її Ластка, — гордо посміхнулась дівчина, обіймаючи Люсіль. — І звісно, що покатаю. В цьому році ми взагалі багато куди поїдемо і багато що зробимо. Щоб ти знала, я тепер збираюсь підтримувати всі твої авантюри!

— Ова, це що ж таке сталося? Сонце зійшло на заході, а святі стали грішниками? Мейв, ти мене лякаєш! — театрально закотила очі Люсіль і обійняла подругу за шию.

Ця голосна дівчина була подругою Мейв ще задовго до вступу в академію. Вони дружили через батьків і з дитинства разом проводили час. Тільки якщо Мейв старалась бути слухняною дитиною, старанно вчитись і не створювати проблем для батьків, то Люсіль була її повною протилежністю.

Дівчина часто чула від матері щось на кшталт: «А от подивись на Мейв… Вона така хороша… чемна! Старанна!» І в якийсь момент це її навіть розізлило. Та втім, Люсіль була тією, хто знав усі секрети Мейв, її переживання і мету. Вона була тією, хто дівчину розумів. Так само як Мейв була такою ж для неї. Тому, покивавши на зауваження мами, Люсіль продовжувала втягувати подругу в авантюри, не даючи їй забути, що світ не крутиться лиш навколо намагання стати кращою версією себе.

Так подруги доповнювали одна одну. Люсіль здавала екзамени, тому що Мейв змушувала її готуватись. А Мейв знала всі плітки, часто сміялась і, навіть, інколи гуляла, тому що Люсіль не дозволяла подрузі сумувати і забувати про те, що поза межами таких чітко складених планів знаходиться цілий світ.

Ідеальний баланс, якщо можна так сказати.

— Я заручена, — сумно визнала свою нову реальність Мейв. — Тож часу втілити всі свої плани в мене немає. Мені залишився рік свободи, а після цього я буду заміжньою леді, мета якої швидше завагітніти і подарувати цьому світу ще одну магічно обдаровану дитину.

— Е-хм, — поперхнулась Люсіль, що не очікувала такого повороту. — Але ти ж будеш старша за свого чоловіка. Нехай різниця у віці і не така, як ти хотіла, але ти все рівно будеш старша, отже твоє слово матиме вагу.

— Ооо, а це найцікавіше. Виявляється, мій майбутній чоловік сам лорд Ардан Сольвейр. І про те, що я його наречена, він дізнався одразу після мого ритуалу. Проте від мене цю інформацію вирішили приховати. І мені дуже люб'язно дозволили закінчити академію. Шлюбний договір тільки-но підписали, а весілля буде одразу після випуску. Ні, ну ти уявляєш?!