Розділ 2

— Знаєш, доню, я б на твоєму місці була вдячна Ардану за можливість спокійно вивчитись, — почала свою розмову Ренарі, що зайшла провідати Мейв перед сном. — Він міг би наполягати на негайному одруженні. І навіть з урахуванням того, що ми з татом не останні істоти в ієрархії Норвейла, та тягатися з родом Сольвейр у нас би не вийшло.

— То я повинна бути вдячна йому за такий широкий жест? — пирхнула Мейв, переводячи погляд на матір.

Вона вже спакувала сумки і навіть підготувала одяг на завтра. Тепер же лиш гаяла час, бо говорити з батьками бажання не було. Вона, як старша і, до недавна, єдина дитина, завжди намагалась зробити більше, ніж від неї хотіли. Ставила цілі і досягала їх. Стала кращою студенткою на другому курсі, і хоч батьки хвилювались через вибір бойового факультету, та підтримали її рішення навчитись себе захищати. Планувала, як будуватиме свою кар'єру, як поїде в столицю і вступить до університету, аби здобути профільну економічну освіту. І вже уявляла, як стане корисною у батьковій справі і допоможе розширити його бізнес із зіллєваріння на все королівство.

 Та сьогодні все пішло шкереберть.

Це якщо не враховувати, що рік тому її плани і так зазнали неабиякої зміни. У неї з'явився малесенький брат, що тепер став спадкоємцем роду Торнвейл. І Мейв його любить, звісно ж, усією можливою сестринською любов'ю, та це не змінює того факту, що дев'ятнадцять років саме себе вона вважала спадкоємицею батьківського бізнесу.

Тепер же виходило, що вона отримає свій посаг і піде будувати нову сім'ю з чоловіком, який до всього ж досить авторитарний і зверхній. Чутки про нього навіть у Норвейлі гуляють найдивніші… Загалом дівчина не знала, на що з усього цього злиться найбільше.

— Ну, принаймні не варто так гостро реагувати. Ти ж знала, що вийдеш заміж.

— І думала, що в шлюбі старшою буду я. Це дало б мені свої переваги.

— Ну, мила, але ми ж з татом щасливі у шлюбі, хоч він і старший. І одружилися ми одразу після ритуалу мого благословення. Та навіть так я змогла спокійно вивчитись і живу своє найкраще життя.

— Ти не розумієш, — пирхнула Мейв і перевела погляд на свої руки.

— Ну куди вже мені, — передражнила дочку Ренарі.

— І коли ми з ним познайомимось?

— Не раніше Самайна, — задумливо протягла жінка. — Ардан казав, що в нього є важлива робота. Та і академію він тобі не забороняє спокійно закінчити. Ми лиш підписали позавчора шлюбний договір. А весілля вже зіграємо після твого випуску.

— То ось куди тато їздив… І який він? Мій наречений?

— Я його не бачила, батько сам їздив у столицю і за все домовлявся. Тож якоїсь особливої оцінки в мене немає.

— Та все ж?

— Як і всі фенікси. Крила є, магічно обдарований дуже сильно, тато казав, що, схоже, в нього чорний рівень магії. Ось і вся характеристика, яку дав мені Севір. Твій батько не надто сильний в описах, — розсміялась Ренарі.

— Та, не густо, — пробурмотіла Мейв. — Але це нечесно, що він про мене знав ці два роки, а я ні. Чому ви не сказали мені одразу?

— Щоб ти змогла жити спокійно, мила. Ні за що не хвилюватись, і просто насолоджуватись навчанням. І ще рік собі спокійно гуляй, цей договір тебе нічим не зобов'язує.

— Гуляти? — закусила губу Мейв, зиркнувши на хитру маму.

— А чому ні? Розважся як слід. Ти розумниця і вже довела нам з татом, що ти не просто сильна магічно, а ще й талановита. Тож цього року можеш просто розважитись. Ти ж навіть на жодній студентській вечірці не була за минулі два роки. Всі вихідні вдома старанно навчалась.

— І ти пропонуєш мені в цьому році закинути навчання?

— Ну, давай не до такого стану. Бажано щоб нас із батьком не викликали в академію через твої витівки. А взагалі, ось тобі моя порада, доню: гарненько розважся. В мене, на жаль, такої можливості не було, але в тебе ж вона є, і Ардан сам розв'язав тобі руки.

Мейв дивилась на свою маму і все ніяк до тями не могла прийти. Як же у них з батьком вийшли такі гармонійні стосунки? Її мама, лисиця-перевертень, була ще тією хитрункою, а спокійний і впертий батько був чи не найсерйознішим членом їхньої родини… та все ж, Мейв пораду матері оцінила. Такою вже якісною вона була, що не скористатися було б дуже шкода.