Мій колишній зрадник

Розділ 12

- У якийсь момент мені здалося, що ти мене шибанеш, - усміхається Юра, постукуючи пальцями по керму.

- Я й планувала, - зізнаюся, міцно стискаючи ремінь безпеки. - Ми так не домовлялися. Я просила просто мене забрати.

- Я імпровізував. Вибач за це. Здалося гарною ідеєю.

- Я не дуже люблю втручання в мій особистий простір. Ти це знаєш. 

Я відразу попереджала Юру, що не зможу відігравати роль закоханої нареченої. Вилазки на заходи, поцілунки на публіку - не для мене.

Чоловік це знав. Погодився. Не було проблемою ніколи.

Напевно, я сама винна. Не обговорила все чітко і детально. Дала йому можливість для цієї імпровізації

Просто, коли Юра почав цілувати...

Я заціпеніла. Зреагувала, ніби це напад. І начебто розуміла, що це Юра. Він не зробить нічого поганого.

Але нічого не могла із собою вдіяти. Усе просто відключилося. Спрацював інстинкт самозахисту.

Для тіла Юра немов напав на мене. Затиснув. Був загрозою. Міг мене...

Хвала мізкам, які вчасно запрацювали. Я зуміла взяти себе в руки й зорієнтуватися.

А не підставити Юру, зганьбивши нас двох на очах у Дубініна. Тільки цього не вистачало.

- З якоїсь певної причини? - погляд чоловіка стає серйозним. Скануючим. - Маш?

Я хитаю головою, не збираючись вдаватися в подробиці. Вистачає драми в житті. 

Я все повертаюся думками до підслуханої розмови. Думаю. Намагаюся зрозуміти, наскільки це все...

Небезпечно. Чим загрожує для Кирюші. Для мене. 

Донор...

Сава шукає донора. Для своєї доньки?

І хоче...

Та ні, маячня. Що він зробить? Викраде дитину і повезе в якусь підпільну клініку, щоб провести таємну операцію?

Ніхто при здоровому глузді не погодиться на це. Грошей навіть у Сави для такого не вистачить. 

І, найімовірніше, та Ляля має в іншій країні лікуватися. Де медицина краща. А вже через кордон нікого Дубінін не перевезе.

Я витираю спітнілі долоні об сукню.

- З тобою все гаразд? - Юра стискає щелепу. - Прошу вибачення, якщо поцілунок так на тебе вплинув.

- Ні-ні! - я спішно виправдовуюся, змахуючи руками. - Не в цьому річ. Ну, ти так більше не роби, будь ласка. Але я про інше задумалася.

- Знову про свого колишнього? Він тебе сильно дістає?

- Типу того. Про що ви, до речі, говорили? Ти перекинувся з ним кількома фразами...

- Нічого особливого. Просто сказав, щоб не ліз до моєї сім'ї, - підморгує. - А всі питання до мене нехай направляє.

- Ти не зобов'язаний був. 

- Мені не складно допомогти. Потрібно буде ще викликати ревнощі - звертайся.

- Я пояснювала, що я не для цього тебе просила!

Мені начхати, що там відчував Сава. Які ревнощі через стільки років?

Ні. Єдине, що я хочу - щоб він перестав копатися в моєму житті. Не знайшов жодної ниточки, що приведе його до Кирила.

Нехай би побачив, що в мене є сім'я. У Кирила - батько. Ми щасливі. І захист теж є, якщо Дубінін надумає перейти межу.

У світлі останніх подій це здається ще кращим рішенням. Я не беззахисна дівчинка. Якщо мене Сава серйозно не сприймає, то мого чоловіка повинен.

Нехай знає, що за мене з Кирилом є кому відповісти. Навіть якщо це брехня. 

З одного боку, я відчуваю, ніби накручую себе. Якийсь трилер вигадую, доводячи все до абсурду.

З іншого... Іншого пояснення появі Сави я не можу знайти. Занадто багато уваги від колишнього, щоб списати на випадковість.

Донорство?

Чого?

Немає нічого, щоб Кирюша міг пожертвувати. Та і я нізащо цього не допущу! 

Нехай Дубінін із чужою допомогою свою дочку рятує.

До сина я не дозволю наблизитися. 

- Юр, про допомогу... - набираючись сміливості. - Я хочу попросити тебе про послугу.

- Звісно, - киває, підбадьорливо посміхається. - Що? 

- А ти міг би дізнатися більше про Дубініна? Що в нього відбувається? Тільки не так, як він. Щоб ніхто не дізнався.

- Можу. Навіть якщо дізнається - завжди можна сказати, що в тебе чоловік ревнивий. 

- Дякую тобі.

- Нема за що. Завжди до твоїх послуг. Мізками, руками, зв'язками. 

Мізками?

Мені б не завадив зараз свіжий погляд на ситуацію. Вплутувати сторонню людину не хочеться.

Але одна я з глузду з'їду. Краще почути чужу думку. Тому я переказую почуте. 

Заламую пальці, хвилюючись. Вкотре доводиться оголювати душу, немов шкіру здираю. Вкотре відчуття, що я слабка й беззахисна. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше