Розділ 10.1

Я прислухаюся. Мені плювати, що там відбувається в житті Сави. Але... Усе ж прислухаюся. Зрозуміти хочу.

Може хоч так розберуся з мотивами чоловіка. Не може ж він від нудьги мене переслідувати.

- Зрозумів, - Савва тре обличчя, затискає перенісся. - Напад зняли? Добре. Так, у процесі. У процесі! Якщо знайду донора - скажу. Добре, тримай мене в курсі.

Мене немов холодною водою обливає. Тремчу, не можу зрушити з місця. Різні здогадки спалахують, але я їх відкидаю.

Не можна судити за парою фраз.

Не можна ж?

- Ляля запитує? - втомлено усміхається. - Скажи, що я приїду на вихідних. Раніше не вийде, у мене ще справи. Так, мені потрібно залишитися. Усе, Наташ, не можу говорити.

Я відступаю. Міцно стискаю телефон у руках. Серце калатає, сильними ударами вприскує в кров заціпеніння і біль.

Сумнівні здогадки від яких дихання перехоплює.

Перед очима іскрить. З коротких фраз вибудовую свою історію. І від цього гидко стає.

- Так, мам, - вимовляю голосно, швидко відступаючи на кілька кроків. Притискаю мобільник до вуха. - Що? Ага, звісно.

Сава різко обертається до мене. Прикидаюся, що розмовляю телефоном. Не хочу бути спійманою на гарячому.

Удавано прощаюся, міцніше стискаю телефон. Мене похитує. Чи то знудить. Чи то просто перед очима зараз потемніє.

У Сави є хтось. Наташа - та сама коханка? А Ляля... Їхня донька?

Я не думала, як живе Сава після нашого розлучення. Захрьопнула ці двері життя, своєю дорогою йшла.

Але він повернувся. З таємничим бажанням. І ось такі розмови - наштовхують на роздуми.

Ляля хвора. Їй шукають донора. Та й...

Сава вирішив перевірити, чи не народила я від нього дитину? Для хворої доньки? Таке взагалі незаконно в нашій країні!

Що він задумав?

- Мені пора, - вимовляю мертвим голосом. Голова гуде. - Бувай. Довіреність я зроблю. Даси... Дасте мені точні дані. Я все підготую.

- На себе теж оформи. Я не хочу потім по нотаріусах бігати щоразу, - Сава киває, але його думки далеко.

- Добре. Всього доброго.

- Почекай. Я хочу дещо обговорити.

- Ні! - вигукую поспішно. Беру себе в руки. - Ви мене відпустили? У мене далі плани.

- Знову екстрені справи з'явилися?

Як ніколи шкодую, що в мене немає помічниці. Щоб пафосно кинути: "Усі питання про мої плани через неї". І врятувати себе від вимушеного спілкування.

Але мене рятує Юра. Вкотре відчуває ідеальний момент, щоб зателефонувати.

- Привіт, - відповідаю швидко, відвертаючись від Сави. Натягую пальто.

- Привіт, - у голосі чоловіка чую усмішку. - Сьогодні все в силі? Мені потрібно забрати тебе на очах у колишнього?

- Ні. Я вже звільнилася. Набагато раніше. Тому...

- Можеш почекати? Я зараз якраз у центрі. Їхати десь хвилин десять. Або п'ятнадцять. Як пощастить.

- Я... Так, звісно, любий. Я почекаю.

Юра нагадує про частину плану, про який я зовсім забула. Створити ілюзію щасливого шлюбу.

Показати Дубініну, що в мене все добре. Він не зачіпає мене ніяк. Його гачки більше не діють.

Занадто багато дій для колишнього. Знаю. Але краще перестаратися, ніж залишити Саві можливість мене зачіпати й далі.

Я виходжу на вулицю. Відходжу до місця, де Юра зможе припаркуватися. Терпляче чекаю, забороняючи собі озиратися.

І думати теж. Але тут - не спрацьовує. Думки метушаться. Як на записі прокручую слова чоловіка.

Дедалі сильніше переконуюся у своїх здогадках. Вірю в них. І кричати хочеться.

Найкращий донор - це родич, так? Я далека від медицини. Але пам'ятаю гучний фільм.

Як одну дитину взагалі народили для того, щоб урятувати старшу. Оскільки інші родичі не підходили. І в неї брали кров і...

Сава це хоче провернути? Підпільно?

За цим приїхав? І знає ім'я мого сина! Збирав анамнез?!

Хоче переконатися, що я не зробила аборт? Перевірити сумісність і...

Притискаю долоню до губ. Мене трясе від думок. Від жорстокості, яку проявляє Дубінін.

Часто дихаю, але ледь отримую кисень. Мене трясе.

Я хотіла дати відсіч Саві? Та краще знову кудись утекти.

- Чекаєш на таксі?

Мені простогнати хочеться. Чому чоловік переслідує? Він зараз остаточно доламає мене. Вдарить у момент, коли я найсильніше вразлива.

Різко закриваю емоції. Це я вмію, якщо постаратися. Залишається бездушна оболонка, млявий голос, як у робота.

- Чоловік скоро приїде, - не повертаюся до Сави. - Щось ще хочете обговорити?

- Взагалі-то, так. Я б обговорив раніше, якби ти перестала бігати.