Розділ 1.1

- Я завтра все вирішу, - ледь ворушу язиком.

Сава задоволено киває, відходить від мене. Я прикриваю очі, відчуваючи смертельну втому.

Я сьогодні ж усе вирішу. Зберу свої речі й поїду до біса! Подам на розлучення, викреслю з життя Дубініна. Раз і назавжди.

Тому що я нізащо не нашкоджу своєму малюкові. Я його так чекала і хотіла. Плювати, якщо Сава більше не хоче дітей. Нехай котиться в пекло зі своїми бажаннями.

Мене більше це не стосується.

Я ледве добираюся до вбиральні. Мене хитає. Сил вистачає тільки на те, щоб зачинити двері.

Ноги підкошуються, я падаю на холодну підлогу. Продовжую стискати тест на вагітність, гіпнотизуючи червоні смужки.

Здається, такі ж червоні смуги в мене на серці. Кровоточиві, пульсуючі.

У грудях нестерпно пече. Мені здається, що я вся у вогні. Дихати не можу, роздирає. У голові шумить, я ледь розумію.

Я навіть подумати не можу, що робити далі. Як пережити те, що коханий так жорстоко зі мною чинить.

Адже ми були щасливі. Я як дурепа закохалася з першої зустрічі. А хіба могло бути інакше? Найромантичніший момент, щоб будь-яка дев'ятнадцятирічна ідіотка закохалася.

Неслася офісом, бажаючи швидше виконати доручення. Врізалась в чоловіка, листки розлетілися по всій підлозі.

А Сава, інвестор тієї фірми, допоміг мені все зібрати. Замість того щоб накричати на мене, лише підбадьорливо посміхався, втішав.

І після цього я ловила його погляди постійно. Червоніла, ніяковіла, потайки мріяла про більше. Але нічого не відбувалося.

А через три місяці, коли мій літній підробіток закінчився, чоловік запросив мене на побачення.

І все закрутилося. Я не могла повірити, що друга половинка це не міф. Ми були немов споріднені душі. Сходилися в думці в кожному питанні. Любили одне й те саме. Хотіли того самого.

Тоді мені здавалося, що ми будемо разом завжди. Хіба може бути по-іншому?

А тепер я намагаюся зрозуміти, як відразу моє життя перетворилося на розруху.

Ще вранці все було добре. Якихось сім жалюгідних годин тому. Сава поцілував мене, жартівливо-суворо наказав спати та не вибиратися з ліжка.

Адже мені погано було, нудило. Думали на грип чи отруєння. А виявилося - вагітність.

Яка тепер бажана лише для мене.

Я злизую з губ солоні краплі. Мене хитає, я насилу підводжуся на ноги. Тримаюся за стінку, інакше просто сповзу назад.

Добираюся до умивальника. Хлюпаю холодною водою в обличчя, намагаючись прийти до тями. Ковтаю в'язку слину, до почервоніння тру обличчя.

Намагаюся зібратися себе по шматочках, склеїти нашвидкуруч. Мені потрібно трохи протриматися.

Поки зберу речі, з'їду звідси. По ходу кину чимось у Саву і назву його виродком.

А потім уже можна горювати.

Зараз я на це права не маю.

Витираю обличчя рушником, кидаю його просто на підлогу. Бардак дратує Саву.

Я чиню по-дитячому, дріб'язково. Але кров поступово заповнюється пекучою лавою. Іскристою злістю, яку потрібно хоч кудись виплеснути.

Я рішуче повертаюся на кухню, бажаючи розібратися в усьому. Що змінилося за один день.

Коли Сава встиг головою стукнутися настільки, щоб мені таке заявляти?

Ніби мені можна наказати позбутися дитини.

Вирішити за мене!

Чинити так, немов я більше нічого не значу для чоловіка.

Сава навіть голови не повертає, коли я повертаюся на кухню. Гортає щось у своєму телефоні.

Він відправив мене на аборт, і тепер спокійно каву попиває?!

- Якого біса!

Сава підстрибує, коли я вибиваю з його рук чашку. Кава розливається потворною плямою по білій скатертині. Капає на штани чоловіка.

Обпікає? Я сподіваюся.

- Саме так, коханий, - ціджу отруйно. - Якого?! Ти не вважаєш, що я заслужила хоч якихось пояснень? Учора ти хочеш дитину, а сьогодні відмовляєшся від неї?

- Плани змінилися, - байдуже пояснює Сава. - Я більше не хочу дітей від тебе.

- Від мене? Конкретно від мене?!

- Ти все правильно зрозуміла. Я хотів обговорити це пізніше. Що ж, доведеться відразу все.

Що ж.

Байдужий тон чоловіка змушує мене вібрувати від злості.

Я замахуюся, бажаючи дати чоловікові ляпаса. За себе. За нашого малюка, від якого так жорстоко відмовилися.

Але Сава перехоплює мою руку. Стискає міцно, не дозволяючи вдарити.

- Вгамуйся, - чоловік відштовхує мою долоню, я відступаю на крок. - Не час для твоїх реакцій. Ми розлучаємося. І краще тобі поводитися спокійно. Якщо хочеш хоч щось отримати при розлученні.

- Розлучаємося? Саме, Дубінін, розлучаємося! Тому що я не буду жити з таким виродком! А розподілом майна не смій мені погрожувати. У нас шлюбний контракт. І закон. Не вийде мені погрожувати.