Розділ 32.

Затишшя в бабусиному селі було цілющим бальзамом для пошматованої душі Єви. Свіже гірське повітря, монотонний шум річки та розмірений ритм сільського життя поступово розвіювали її тривоги. Вона допомагала бабусі, гуляла лісом, її думки були спокійними, і вперше за багато місяців вона відчула себе в безпеці. Але Єва була надто пов'язана зі світом Дамира, щоб цілковито від нього відгородитися. Тіні, від яких вона тікала, виявилися набагато довшими та підступнішими, ніж вона могла собі уявити.
Дамир не змирився з її зникненням. Його повідомлення на автовідповідачі, що прозвучало як ляпас, лише підсилило його рішучість. Він знав, що її втеча – це не просто каприз. Це був наслідок його життя, його таємниць, його нездатності відкритися. І він також знав, що вона не може залишатися в безпеці, доки його вороги залишаються на свободі.
Його люди, попри всі зусилля Єви зберегти своє місцезнаходження в таємниці, знайшли її. Дамир не мав наміру порушувати її спокій, але він мусив знати, що вона в безпеці. Він замовив зовнішнє спостереження, що мало бути непомітним, просто фоновим захистом. Він не хотів, щоб вона знала про це, не хотів її турбувати.
Але тіньовий світ, у якому він жив, був сповнений своїх пасток. Максим, усвідомивши зникнення Єви, зрозумів, що вона може стати цінним активом для нього. Він мав отримати доступ до її довіри, а через неї – до Дамира. Його джерела, що були навіть глибшими, ніж у Дамира, невдовзі також виявили місцезнаходження Єви. Для нього це був не просто збіг, а шанс.
Перші тривожні дзвіночки пролунали через кілька днів. Бабуся, яка зазвичай була абсолютно спокійною, почала помічати дрібні, але дивні речі. Чужі сліди біля хати, які не належали нікому з місцевих. Ледь помітний шум у лісі вночі, що не був схожий на звуки диких тварин. Її старенький пес, що зазвичай спав спокійно, почав нервово гавкати на порожнечу.
– Дивно, дитинко, – промовила бабуся одного ранку, її брови були нахмурені. – Здається мені, що не сама я тут. Ніби хтось ходить лісом.
Єва спочатку відмахнулася. Вона пояснювала це міськими звичками, змушуючи себе забути про всі небезпеки. Але потім вона сама почала помічати. Машина, що стояла на роздоріжжі, здавалася занадто новою для цього глухого села. Погляд чоловіка в місцевому магазині, що затримався на ній трохи довше, ніж мав би. Її інтуїція, заглушена відчаєм, тепер почала прокидатися.
Одного вечора, коли Єва поверталася з лісу, збираючи трави для бабусиного чаю, вона помітила це. На корі старого дуба, що стояв на узліссі, був ледь помітний знак. Три вертикальні риски, перекреслені однією горизонтальною. Вона бачила цей знак раніше, на одній з фотографій, яку Дамир показував їй, розповідаючи про свою роботу. Це був символ однієї з тих організацій, проти яких він боровся.
Серце Єви стиснулося від жаху. Тіні досягли її. Навіть тут, у цьому затишному куточку світу, вона не була в безпеці. Вона була мішенню, і вони знайшли її. І це означало, що вони також знали, де знаходиться Дамир, або що вони шукатимуть його через неї.
Вона кинулася назад до хати, її серце шалено калатало. Вона повинна була негайно повідомити Дамиру. Всі її образи, всі її сумніви раптово зникли. Залишився лише страх і бажання захистити його, так само, як він захищав її.
Але коли вона дістала телефон, мережа виявилася недоступною. У горах, у цій глушині, зв'язок був нестабільним, і зараз він був відсутній зовсім. Паніка зросла. Вона була в пастці. І вона не могла нікого попередити.
Єва подивилася у вікно. Сутінки згущалися над горами, і ліс, раніше такий спокійний, тепер здавався таємничим і загрозливим. Вона відчула, як її подих прискорюється. Затишшя закінчилося. Буря, від якої вона так відчайдушно тікала, нарешті наздогнала її, навіть у найвіддаленішому куточку світу. Її коханий Травень знову опинився під загрозою, і цього разу вона була в епіцентрі подій, беззбройна і налякана.