Розділ 6.

 Тривога, що зародилася в Євиній душі, росла з кожним днем, немов темна квітка в її серці. Вона намагалася ігнорувати її, списуючи все на власну параною та біль від минулих втрат, але дрібні невідповідності у поведінці Дамира накопичувалися, створюючи дедалі чіткішу картину. Його надмірна обережність, уникнення будь-яких деталей про роботу, ті дивні погляди, які він кидав, оцінюючи оточення – все це шепотіло про щось, що виходило за межі звичайних відносин.
Одного травневого вечора, коли місто вже поринуло у сон, а з вікна Євиної квартири було видно лише мерехтіння вогнів та силуети дерев, задзвонив її телефон. Була майже друга ночі. Єва, яка нарешті заснула після чергових роздумів про Дамира, здригнулася від несподіванки. Вона машинально подивилася на екран – невідомий номер. Зазвичай вона не брала слухавки від незнайомців, але цього разу щось всередині змусило її відповісти.
– Алло? – її голос був сонним і хрипким.
На іншому кінці лінії запала тиша, густа і напружена. Єва вже хотіла скинути дзвінок, коли почувся тихий, роздратований чоловічий голос. Він був низьким, злегка спотвореним, ніби розмовляли через глушитель або змінювач голосу, але в ньому відчувалася неперевершена влада та сталь.
– Це Єва? – запитав голос, без привітань, одразу переходячи до суті.
Серце Єви стрибнуло. Вона відчула, як її кров холоне в жилах. Хто це міг бути? І чому дзвонить їй о такій порі?
– Так, – відповіла вона, намагаючись зберегти спокій, хоча її долоні вже спітніли.
– Забудь про нього, – різко промовив голос. – Забудь про Дамира. Він – не той, хто тобі потрібен. І він – не той, ким ти його знаєш.
Слова вдарили, як ляпас. Вони пролунали настільки безцеремонно і загрозливо, що Єва відчула, як повітря виходить з її легень. Вона хотіла щось відповісти, вимагати пояснень, але слова застрягли в горлі.
– Ти в небезпеці, якщо будеш продовжувати з ним спілкуватися. Тримайся подалі. Це не прохання. Це попередження. – Голос став ще жорсткішим, майже шиплячим. – Ти не знаєш, у що вплутуєшся.
Після цих слів дзвінок обірвався. Вухо Єви ще якийсь час тримало слухавку, відчуваючи лише короткі гудки. Вона повільно опустила телефон на тумбочку, її руки тремтіли так сильно, що вона ледь не впустила його.
Попередження. Небезпека. "Він не той, ким ти його знаєш". Слова незнайомця лунали в її голові, відлунюючи страшним ехом. Вони ідеально лягали на ті дрібні, тривожні деталі, які Єва вже помічала в поведінці Дамира. Його загадковість, його погляди, його "проекти, пов'язані з безпекою". Усе це тепер складалося в жахливу картину.
Сон миттєво відступив. Єва відчула, як її кидає то в жар, то в холод. Вона підвелася з ліжка, не розуміючи, куди їй йти. Підійшла до вікна, дивлячись на темне місто, що здавалося таким спокійним і байдужим до її раптового жаху. Вона відчувала, як страх проникає в кожну клітинку її тіла, паралізуючи її.
З одного боку, голос незнайомця був загрозливим і лякаючим, сповненим холодної, безкомпромісної рішучості. Він міг бути ким завгодно – ревнивим колишнім, ворогом Дамира, або ж... тим, хто дійсно знає щось про його темне життя. З іншого боку, Дамир, з яким вона проводила стільки часу, який був таким уважним і турботливим, який зцілював її рани. Як він міг бути частиною якогось небезпечного світу?
Теплі почуття, що тільки-но почали розквітати в її серці, тепер були змішані з крижаним страхом. Вона розуміла, що їй потрібно бути обережною, що їй потрібно з'ясувати правду. Але гостра, майже нестерпна біль від думки про те, що Дамир міг її обманювати, була сильнішою за будь-який страх.
Єва подивилася на годинник. Ніч ще тільки почалася, і кожна хвилина, здавалося, розтягувалася на вічність. Їй хотілося зателефонувати Дамиру, вимагати пояснень, почути його голос, переконатися, що все це лише помилка, злий розіграш. Але що, якщо цей голос говорив правду? Що, якщо Дамир дійсно не той, за кого себе видає? І що, якщо її нові, такі бажані почуття до нього ведуть її прямо в пастку? Травень, який мав принести нове життя, тепер здавався місяцем, що ховає в собі небезпечні таємниці.