Глава 134

Збудувати перепони, аби лиш не відпустити..

— Зараз переміщення куди-небудь призупинені, і моє питання також він поки вирішити не в силі, сьогодні підходив цікавився. І якщо відверто, компанія на Дніпрі зараз така собі.. 

— Я зрозуміла, що компанія - то твоє все. 

— Ну, ти зрозуміла про що я…— якщо так, то справді аби тільки не там був, нових спокус не треба! — Але треба тобі на лиман. Бо далі буде гірше.. — Намагаюсь таки вмовити підняти питання здоров'я.

— Далі буде так, як має бути.

— Де жа вю  немає? — Андрій не розуміє і перепитує знаком питання. — Ти вже колись побіг на бойові, коли я казала інше, і потім вертався звідти. Не зрозуміло? В мене з анатомії та фізіології було Відмінно.

— Тоді було заключення і результат обстеження. Зараз же ніхто не повезе на обстеження мене, розумієш, Мила?)

— У іншого було обстеження, коли сказала що там органічна проблема? Що знайшли? — тисну підтвердженим випадком хлопця, що й досі з лікарні в лікарню переходить.

— То один раз спазм піймав, більше не було. Це випадковість, а не закономірність. — Керівництво в нього адекватне, та він сам не хоче просити і лікувати. Він одержимий думкою про повернення на війну.

— Я маю тобі доводити ще, що я в чомусь розуміюсь? Правда? Дякую за довіру і повагу. Далі коментарі зайві. — Ображаюсь на непоступлівість чоловіка.

— Припини, ти не невропатолог, не можеш ставити якихось діагнозів. Добраніч. Кохаю💋❤️ —  Формально правда, але ще більш образливо. 

— Дякую. Крапка. Дитину з того світу витягла, поки всі провідні неврологи вважали, що не виживе..На все добре.

— Як це розуміти??? Так пишуть, коли хочуть кинути. 

— Як захочеш. Мене дістало. Поваги і довіри, і відповідальності нуль. То що то вбіса за стосунки? Чи вони є? Згадаєш мене, коли зігне тебе там. Та тільки буде трохи пізно..— Згадується фраза подруги, одна її колега зі своїми жартує: "Як загинеш, додому не приходь". Чорний гумор, але мені не смішно.

— Кинула мене???

— А я тебе хіба підбирала? Ти ж не цуценя.

— Ти мене вилікувала, виходила. Я люблю тебе❤️

—  Повторюю: як хочеш. Вирішуй сам. 

     Знов ходжу по краю, по лезу. Бо дуже боюсь втратити його на війні та тисну, щоб зайнявся здоров'ям і хоч трохи, хоч до весни відтермінував свій бій.

— Все давно вирішено, хочу бути з тобою. — Підсумовує чоловік. Але мені цього замало.

— І не любиш. Бо навіть не поважаєш, знецінюєш мої знання. Любові без поваги не існує.

— Так, не існує, — погоджується, — вибач за ті слова. Ти в мене розумна.

— Перед коханими слово тримають, а не роблять постійно навпаки. 

— Неприємно чути таку критику в свій бік( Шкода, мабуть, мене не розгляділа ще.

— Та невже? Тоді на прикладах. — Виникає внутрішній запал довести свою правоту, наче це його затримає. Довести: якщо раніше помилявся, то і зараз помиляється, не слухаючи мене. — Найпростіших,  найдрібніших. На таких найкраще видно. Але ж знов образишся.

— Так, ображусь, але не на правду. На неї не ображаються.

— 1. Поїв - помий, склади посуд. Хіба не так? Факт: "Ой, та я не знайшов".

2. Сказав: принесу - та просто принеси. Факт: "Я забув, прийди завтра". Прийшла - "Я не склав". 

3. "Піди, хлопці винесуть" А ти хоч зателефонував? Ні. Дякую, зацінила, стоячи під парканом в дощ. І все давно десь викинули.

4. "Вдягну, візьму з собою". Факт: кинув там. І знову: прийди..хоч казала, що більше туди не піду. Чи ти безсмертний, чи я взагалі не людина для тебе? Жодне найпростіше не виконав, як казав.

5. Я втомилася від того, що ти твориш. Ти взягалі подумав, що то за сюрприз з'явитися голим у мороз?? Хоч трохи подумав? 

6. А тепер після судом в бій…

— Я стараюсь, роблю помилки, але їх не робить той, хто взагалі нічого не робить. Я сам втомився помилятися, зробив висновки, я працюю над собою, чесно. Буду все виправляти. 

       Він визнає і рухається далі. Це добре для його особистого розвитку й стосунків. Мабуть, ця розмова варта була того, щоб колись відбутися, якщо вже плавно виникла. Якби ж ще без таких пекучих емоцій. Але в цей час, якщо він все одно поїде..то потім шкодуватиму, що сварилася.

— Але все ж мені було приємно побути з вами після стількох днів розлуки. Не думав, що ти зациклишся над такою дрібницею, як одяг. Тобі треба відновити ресурси, ти дуже втомлена, тому зла. Добраніч, Мила. Люблю💋❤️

     Наступний суботній день дає нашим стосункам і нервам перепочинок. Андрій зранку бажає гарного дня, а Юля бере мене з собою на атлантівський тренінг, що проходить вже в живу і заряджає мене позитивом. А надвечір відбувається одне з найбільших влучань ворожих ракет у Дніпрі - в житлову багатоповерхівку на масиві з символічною назвою Перемога. Багато загиблих та руйнувань. Андрій раніше дізнається про подію, бо я за містом, де немає зв'язку, і дуже хвилюється. І, звісно, ще більше злиться на клятих ворогів. Але пізніше тема його здоров'я та прагнення поскоріше опинитися на фронті знов спливає.

— Я розумію, що ти за своїм військовим кайфом скучив. Але з судомами туди пертися - то відверта тупість. Якщо таке повториться в окопі, чим скінчиться? Ти подумав?

— Якщо мене пустять в той окоп…

— Довго я ще маю тобі поснювати, коли ти дурню робиш? Я не залізна.

— Ні, більше не треба. Я нічого не робитиму..Люблю тебе❤️

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot