Глава 130

Сюрприз

— Відкриєш мені, Мила? Тут холодно, — наступного вечора отримую обіцяний сюрприз: Андрій під моїм під'їздом. Без куртки, в самій флісці! — Серце стислося, на вулиці мінус одинадцять!

— Ти що твориш? До серцевого нападу мене довести вирішив? — Не можу відійти від переляку навіть вдома. — Де твоя куртка? 

— Побратим, що зі мною їхав по амуніцію, на побачення збирався, а в старій пошарпаній куртці соромно. Я з ним помінявся. Ми з ним разом в Авдіївці були, — коли отримав тогоріч поранення, — в нього батько влітку загинув, разом воювали. А потім і сам не схотів до тебе в такій їхати. — От вже ця добра душа, дурість та нерозважливість! Ще з таксі за два квартали вийшов, щоб зайти в супермаркет за продуктами, і йшов роздягнутий..

— Та мені начхати, в чому б прийшов! Аби не змерз. — Ну хіба б я не зрозуміла, що друг важливіший за річ якусь? — Попередив би, то до твого приходу приготувала б вже, що хотів. 

       На вулиці вже темно, вечір, а він смажить м'ясо на кухні замість того, щоб мене обіймати, попередньо налякавши. Ну й сюрприз… А рано вранці треба бути на базі.. Варто дійти до ліжка і розмріятися про щось приємне, поки Андрій з Володимиром бавляться і лоскочуться, як травмовану ногу Андрія зводить потужною судомою, і він довго не може відійти, незважаючи на массаж ноги.

— Це вперше. Я просто цілий день за кермом просидів, — шукає пояснення.

— А ще морозом додав організму фізичний стрес. Тепер плануй чергову реабілітацію замість окопів, бо ці проблеми повторюватимуться. І добре, якщо не там, де ціна питання - життя. — Андрій не погоджується, відмахується, не готовий визнавати власну дурість і сподівається, що минеться.

—    Без жодних заперечень! — Змушую вранці одягти ту курку, від якої навідріз відмовлявся восени. 

— Я навіть не думав відмовлятися зараз, — погоджується, навчений вчорашнім досвідом. 

— Вже на базі, міг би й не поспішати, всі сплять, всім байдуже.. Шикування тут о дев'ятій, швидше ніхто нам речі не видасть і нікуди не випустить їхати. — Шкодує, що поїхав на сьому, як було призначено. 

—  Проте сам знаєш, що нічого не порушив. Є де спокійно доспати?

— Після мате не вийде спати)) З тобою міг ще побути.. — Шкодує! Бо довгоочікувана зустріч вийшла геть не такою, як хотілося б.

— Роби висновки. Наступного разу спочатку зупинись і подумай, щоб не думати потім за вчора.. А побратим приїхав на базу?

— Ще вчора. Питав, як добратися. Підемо збиратися: декілька речей з амуніції та побутові, що влізе.

— Молодці! І більше роздягненим не бігай.

— Тепла куртка, восени було б спекотно.

— То ти теплий, а вона від вітру захищає хіба що після прання в машинці. Я - жаба, тож ношу тепліші)) Після тої перу куртки тільки руками. — Вирівнюю спілкування, щоб не бути занудною мамашкою дорослому, але часто безвідповідальному чоловікові.

— Попрокидалися! П'ють каву, снідають та й будемо займатися, — радіє Андрій за двадцять до восьмої.

— От бачиш) Молодець, що прибув вчасно. Ніхто нічого не скаже.

— Приїхали..Ноги дуже болять. Зрозумів, у вас немає світла..Люблю вас🥰💋 Вже скучив.. — відписується ввечері.

— Ага, тільки дали. А ми тебе❤💋— відповідаю за пару годин. — Довго ви їхали. А там є тазик якийсь чистий? Хоч попарити у теплій воді ноги, щоб розслабити.

— Вже є)) І тут тепліше на вулиці. — Показує фото довгоочікуваної власноруч приготованої вечері на додачу.

— Ви - Молодець, пане кухарю! Я б менше за все мала бажання після довгої дороги чи зранку з недосипом готувати. 

— Я вчора  запланував, а сьогодні побачив сир і зробив заплановане.

— Для тебе їжа - то пристрасть номер один! — Сміюсь, але це цілковита правда.

— Не зовсім, але смачно поїсти я люблю.

— Зовсім, зовсім. Це твоя найбільша любов. Аби тільки не пошкодував про ротацію в Дніпро. — Добре, що Андрій сміється з цих слів разом зі мною.

— Там на базі в Дніпрі багато незнайомих мені людей, майже всі( — додає вже з сумом. Бо ж йому знаходитися в новому колективі дуже важко. — Якщо відверто, я просто не пішов до їдальні на вечерю) — намагається повернути попередній настрій. — Мав м'ясо, яке довів до ідеалу, і картоплю) — "Від сумних думок і втоми пішов відволікатися за улюбленою справою - готуванням," - розумію між рядків.— Я в спальнику вже, засинаю.

— Солодких снів, Сонечко

Доброго ранку, Любі читачі! 

Прошу тих, хто за місяці читання не відреагував жодним словом, зробити це, не вірю, що у вас досі жодної думки на тему не виникло. Бо байдужість - то найбільше зло, яке провокує на те, що, наприклад, зараз переживає наша країна. Давно пора вбивати байдужість в собі і активізуватися заради Перемоги та благополуччя всіх і кожного.

Тим, кому книга подобається, буду щиро вдячна, якщо поділитеся посиланнями на неї в соцмережах чи месенджерах з іншими. Сподіваюсь, комусь вона допоможе зрозуміти, комусь - не зробити якусь помилку, і всім нам допоможе підтримати наших Героїв. Вона є безкоштовною саме тому, щоб кожен міг її прочитати за бажання. І чим більше людей прочитає, тим, сподіваюсь, більше підтримки матимуть хлопці. Бо те, що я регулярно вже чую, як дружини повиїжджали за кордон і познаходили інших чоловіків, просто крає серце.. Не соромно боятися і прагнути кращого життя, але, як на мене, то зраджувати таки соромно. Поки хтось за це краще життя бореться. Книга незабаром буде завершена і продемонструє, що людину після років війни Можна звільнити від ПТСР, і жити далі можна! Не треба цього боятися. 

Кожна, що дочекається свого Героя і підтримає на шляху повернення до мирного життя, безперечно Героїня! Ви найкращі❤

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot