Глава 124

Оази душевного тепла зігрівають.

І взимку, і в найважчі часи. 

Якщо їх не руйнувати з необережності..

— Добрий ранок, Сонце! Піднімай малого, ось-ось урок)

— Добрий ранок, Милий! Щось пізно ми стали засинати, несила встати зранку, спить міцно, я й сама б спала..

— Підйом, солдати!)) — Жартує Андрій. — В них уроки, а вони спати хочуть)) Дисципліни вам не вистачає)) Нічого, я над цим попрацюю, — смайлик підморгує, а я посміхаюсь у відповідь, бо так прокидатись тепліше навіть в холодному домі, де кілька годин не було електрики та опалення. Коханий тим часом записує і мотиваційно-жартівливе голосове повідомлення для малого.

—  Шкода, що не математика, спокійно б спали.. Підняла, — звітую))

— Який урок?

— Фізика! Інакше б не вставав, вчителька гарна, добра, поважаємо.

— Я поїхав на розвантаження бк…Гарного дня!

— Бережи себе, — сердечко і поцілунок, як завжди, — І тобі гарного дня!

— У нас випав сніг, трохи, — ініціюю обмін новинами ввечері.

— Перебралися в свій корпус. Нас троє з роти. Я вже влігся і дивлюсь футбол, ще другий тайм.

— Тобі ж вставати серед ночі. А потім не можна подивитися?

— В повторі?)) Це як згадувати, як колись обнімався з тобою, а хочеться вживу, а не згадувати, як це було…

— А ти згадуєш? І що згадуєш?

— Як ми гуляли в ліс, а по дорозі з нього збирали сміття, було романтично🥰🤣

— І що ж тебе так зачепило в лісі? Чи в смітті)) Згадав те, що я казала. Відчуття, що ти взагалі нічого не пам'ятаєш, бо тебе нічого й не чіпляло. — І взялися ж в моїй голові ці претензії, від яких стає самій же щиро образливо.. Розуміння власної помилки приходить лише потім завдяки подрузі.

— Я тоді відчув на плечах крила! Одне крило Оксана, інше Володимир.. І почав літати..

— Не вірю) — провокую на відвертість про почуття, бо зазвичай від Андрія її не дочекаєшся. Від слова зовсім. А мені так і кортить, щоб розповів щось запам'ятоване ним і важливе про початок стосунків.

— Не переконливо?)

— Зовсім. Коли чіпляє, то пам'ятаються конкретні речі, фрази, події. Я скільки тебе про таке питала ти тільки ігнорував, а тепер наводиш мій же приклад. — В цьому місці мені б згадати правила бою, але мене заносить, конкретно так заносить. І обом же від цього заносу не краще, бо спілкування, що починалося з тепла і позитиву  скочується в протилежний діапазон.

— Мені розриває серце, коли ти плачеш💔, — чесно зізнається Андрій.

— То повертайся швидше живим і здоровим, щоб не плакала.

— Повернуся I swear — Присягається.

— Так і не відповів, що згадуєш… А я справді хотіла знати… було б приємно..   

         Занесло мене далі, дарма наполягала, дарма.. Якщо я хочу, то не означає, що він зараз здатен на це.  "Ні емоціям!" Шкода, що мій мозок не прокричав мені голосно: "Стоп! Зупинись! Не перегинай! Не травмуй коханого! Не псуй, що маєш!"

— Ви з малим такі схожі, одинаково заглядаєте перехожим в трамваї в телефони...— Не розумію, навіщо вигадує чи якою геть іншою недолугою особистістю мене сприймає? Бо робить так часом тільки малий від того, що заборонено мати власний телефон. Ображаюсь ще більше на слова чоловіка і засмучуюсь сильніше.

— Мда..не робила такого ніколи.. Дивне в тебе сприйняття мене. Не знаєш мене і не розумієш, і яке може бути кохання…

— Не існує ніякого кохання. — Наче удар з розмаху, від якого мене відкидає кудись далеко. Цього я точно зараз не очікувала почути. — Просто звикання один до одного.  Як в нас, і мільйонів інших людей. — Невимовно боляче від його відповіді. Й тільки згодом зрозуміло, що йому так само неприємно було від моїх слів.. Тиск і негатив відбив гарний настрій чоловіку. А де нищиш гарне, готуйся отримати гірше..

— Круто.. Хотіла почуте щось тепле, отримала крижаний душ..Шкода, що в тебе до мене його не існує. Виходить, просто брехав весь час ..

— Якщо ти правду називаєш брехнею, то як нам бути? Скажи, Мила..

— Я вже не знаю, що в тебе правда!!! То кажеш, що любиш, то, що кохання не існує. То чого ж зізнавався в ньому, якщо не існує? — Зачепила натягнуті струни емоцій і перемкнулась на логіку..

— Нас тягне один до одного, хімія. Вчені довели, — І Андрій теж радо  відсторонився від емоцій.

— А знаєш, в мене не було хімії. Спершу була довіра. Коли я змерзла, як цуцик, в той дощ і попросила тебе зігріти. Ти на відміну від інших не намагався мене облапати, а легенько, дуже делікатно обійняв. 

А тепер вже я не знаю, як тобі вірити.

— Знаєш. Як і раніше. Сліпо.— Коротко карбує.

— Сліпо вже нікому і ніколи. — І це чиста правда. Моя наївність давно втрачена.

— Все в нас буде добре. Я вірю. І йду до цього. Ми створені один для одного. Це факт.

— Створені ті, що кохають. А ти не знаєш, мабуть, що це.

— Мабуть, не знаю.

— Це відчувати треба.

— Це дуже складно, я не дуже в цьому розбираюся( 

— Не хочу я більше розмовляти. Ти вмієш робити зі мною те, чого наче не любиш. Йди спи, — запізно вмикаю я свій запобіжник, бо вже засмучена майже до сліз.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot