Глава 122

Живемо в очікуванні

          Поки інші в переміщеннях чи поїздках додому на пару днів, Андрій і досі багато працює на базі. Часто відсутнє світло та зв'язок. Ми познайомилися з кількаденними блекаутами,  втомились намагатися встигнути за короткий світлий проміжок часу все необхідне за день, скучили за рідними та друзями, не маючи можливості контактувати, при регулярних все нових ракетних обстрілах та прильотах. 

         "Як справи? Світло є? — Щойно дали (бо ж раніше отримати та прочитати повідомлення не було змоги)", — стало вже давно першою частиною обміну пізніше доставленими повідомленнями.

—  Холодно, зігрієш, Милий?

— Так, звісно, Мила..— Одне одного поруч дуже бракує.

— Уважно тебе слухаю) Так шкода, що не можна просто обійняти.

— Обняв..

— На жаль, на відстані не діє.. Краще розкажи, як ти там? Можна тебе почути?

— Нічого цікавого. Все по-старому. Наряди, робота…Я в патрулі.. Тільки проснувся й прийшов на кпп.

— Так, я вже теж ніч з ранком плутаю))) бо вночі дадуть світло, а вранці немає. Ти на три години чи на всю ніч? Чого так часто наряди? Мало того, що фізично на холоді викладаєшся, а ще ночами не спати.

— Таке життя бентежне. На чотири години. День в день буде. Написав поки міг, бо ось-ось світло та зв'язок знов зникне. Не відпускають додому.. Сумую за вами..люблю

— Відпустять ще..

— Я це вже місяць чую, а ті, хто з Дніпра і поряд, вже по другому колу їдуть.

— Нечестно..

— Не відпускають шістьох бійців, яким далеко їхати… Тільки обіцянками годують...

Набридло. Чекаю, коли вже нарешті повернуся на війну..

— Розумію. — Всі ми не роботи, а люди з почуттями і потребами. І психофізіологами давно доведено певні факти: після хоч короткого відпочинку в колі близьких люди більш працездатні та мотивовані, в кращому настрої. От тільки військовому керівництву ця істина наче досі невідома. — Здається, що гаєш час поки і не в окопах, і не з рідними.

— Так і думаю.

— Так і буде поки сам не схочеш отримати з цього часу максимум позитиву. Що доброго було в твоєму дні сьогодні?

— Все, крім погоди, на вулиці дощ. Весь день спілкуюся з іншими, комунікація зашкалює.

— Дуже рада це чути! Тоді це час на комунікацію, а не згаяний, — підморгую хоч смайликом і розважаю відео, як малий вивчав тему з англійської.

       Андрій вже не скаржиться давненько на проблеми зі сном, бо геть виснажується і, проковтнувши пігулку, відключається швидко. Відсутність нічних жахіть вже говорить про певне покращення. Якщо він став і більш відкритим до спілкування — це теж добрий знак, що свідчить про стабілізацію психіки після років війни та поранення.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot