Глава 117

Другий айсберг

       Андрій змінює тему, повертається до незавершеної, бо його повернення в бій за першої ж можливості не обговорюється.

 — І я Ніколи не хотів, аби до мене їхали...то мама хотіла познайомитися.

— Але ж Сам кликав.. я не хочу нікуди вже їхати, як наївна дурепа хотіла просто побути поруч. Хоч може, мені варто поїхати і побачити все, що ти не хочеш, щоб я бачила. Як тобі такий варіант?

— В нас буде окрема кімната. І велике ліжко, де помістимося втрьох! Візьму тоді вам квитки. Буде класно.

— Я не хочу витрачати час і рвати душу, на того, кому не вірю. Я хочу бачити все, як є.

І пити ти не будеш. Навіть з батьком. Нове життя таке. Назавжди. Або лишайся в старому без мене. З пляшкою чи ще чимось.

— З тобою і Володимиром! 

Але не вийде, в моїй кімнаті сестра.. Сам поїду, до брата. Але обираю вас, тому пити не буду!

— В мене є надувний матрац, — додаю смайл, бо від важких розмов збожеволіти таки можна.

— От люблю тебе, — зі сміхом відписує. — В тебе все ж є почуття гумору)

— В мене і матрац реально є.

— Хоча ти, здається, зараз серйозно..

— Ти їдеш туди, де тобі й місця немає?

— Там народився. З братом в кімнаті побуду.

— Мені в твоєму житті немає))

— Добре, поїду до тебе.

— Не треба, — не хочу потім докорів, що через мене рідних не бачив.

— Я так хочу. Не вказуй мені))

— Я не хочу. Можу передати Маркусом всі твої речі і не вказувати))

— Ти цього не зробиш, ти мене любиш) Ти не вчиниш так зі мною. — Не вчиню.. До кінця війни не маю морального права, не кажучи про почуття.. Але втома від емоційних гойдалок за останні дні величезна.

— Правда гарне в мене почуття гумору? Ти ж за ним скучив? — Обертаю слова про речі на жарт.

— Обожнюю, — підкріплює смайлом "закоханий".

— Чим там ти мене збирався лякати?

— Умовами села. Малий буде сміятися. Не хочу. — Нагадує про себе низька самооцінка, наче дитина розлюбить лише через те, де він народився.

— Я вперше село бачу в житті))) — тепер вже щиро сміюсь.

— Малий вперше. На лимані корови не ходять.

— Ти мене коровою збираєшся налякати? — справді до біса смішно.

— Тут у вас інакші села. В нас там такаа глухоманьь. Люди п'яні, баби сваряться за межу грядки, всюди смердить навозом, магазинів немає.

— Але ти мрієш туди повернутися. 

І напитися))

— Моя зона комфорту. Ну вибач, що я не з Дніпра.

      Чи нам обом вже пора до божевільні.. чи варто радіти, що момент, який міг стати кінцем стосунків, переступили і звели  спілкування до суміші правди та жартів..

      Але з дна так легко не піднятись, оминати підняті важливі і важкі теми й пізніше не виходить. Тепер вже в мене не виходить.

— Добрий ранок, Мила. Як спала?

— Добрий ранок.

— Милий, — одразу додає Андрій, вказуючи на брак тепла від мене.

— Ніяк. Виснажена, — переходжу одразу до головного. — Дододу поїдеш сам. Не хочу бути цербером в тебе над душею і створювати зайвий клопіт нікому теж не хочу. — Нехай не соромиться і їде спокійно до рідних.

— Може й не поїду додому, а в Дніпро …

— Ти хотів додому.

— З Маркусом не зустрічайся, мені нічого не потрібно. — Чую образу на моє рішення.

— Вже домовилися. Я свої домовленості завжди виконую. І Вибач, не збиралася псувати тобі ранок, думала, тобі полегшає.

— Це твій вибір. А мій провідати матір і бабусю, я скучив...

— Вибір твоєї свободи хоч на цей короткий період. Щоб я тобі не заважала.  Ти ж сам дав зрозуміти, що я для тебе там тільки зайвим тягарем буду. Це не час для боротьби з комплексами. А просто час відвідати тих, за ким скучив.

— Я не збираюся випивати. Хочу бути тверезим в очах рідних. — В цих словах впізнаю його, яким знаю. Крім вчорашньої сказаної дурні, ніколи питань щодо алкоголю в Андрія і не спостерігала. Бляшанку пива навмисно, але ледве допивав на моїх очах і слабоалкоголку навіть не допив, маючи можливість. 

— Молодець! Чудова ідея. Добре, що твоя власна.

— А ще я поведу автомобіль на зворотному шляху. Планую купити мамі пральну машинку. 

— Оце добре, повністю підтримую. 

Не розумію твого батька, що не намагався полегшити їй життя.

— Не розумієш і не намагайся. Головне, що я його розумію, він все таки мій батько. Не сантехнік і не будівельник, але він гарна людина в інших аспектах. Раніше я не розумів і критикував його. Зараз же я розумію, що такий же самий, як він.