Глава 111

Старі тригери

    Новий день радує побажанням доброго ранку від коханого і переконує, що необережно сказане треба конкретизувати і почуття щиро віддавати дорогим людям. 

        Але я зараз потребую набагато більше тепла і любові, а Андрій знов сухо цікавиться тільки, чи Володимир у батька і яка погода. Погода? Справді? Як сторонні люди говорити про осінній холод, мряку та відсутність електрики через клятих ворогів тільки будемо?

— Якийсь ти холодний, аж некомфортно, — відкрито жаліюся. — В тебе що знов настрій погіршився?

— Холодно на вулиці, от і холодний.

— Розлюбив? — Знаю, що Юлька б за це питання похитала головою і сказала, що дурію. Він же пише! Мені ж пише! Але от не стримуюсь, сумно і самотньо на душі, та й його відмовка тільки нагнітає неспокою.

— Розлюбив осінь холодну) — віджартовується знов Андрій. — Мені час працювати.

— Я просто дуже скучила за тобою..

Працюй, Сонечко, працюй..

         Не тисну, щоб не зробити гірше..Але все це виглядає, як втеча від подальшого спілкування. Отже, мені треба зрозуміти її причину, перш ніж засмутитися і дозволити стосункам покотитися в прірву.

— Згадала.. коли Віктор на лиман приїздив, ти потім такий же був відсторонений. 

     Ця здогадка, як проблеск світла між хмар. Видається, вона все прояснює, саме це і є причиною змін в Андрії та спілкуванні. Не дарма ж він саме місцем знаходження малого зранку поцікавився. Не моїм настроєм, не чимось ще значущим. Як можу намагаюсь виправити становище знов, хоча це відверто напружує. У Володимира є рідний батько. Колись їм з Андрієм доведеться познайомитися. Невже все життя при згадці про його присутність Андрій так буде відсторонюватися і віддалятися? Мені що все життя за ним бігати, як тоді? Скільки він ще вважатиме себе непотрібним? Чому так швидко забув, що я і зранку до нього лечу, як вжалена, якщо покличе?  Так, Андрій не зміг попрощатися перед від'їздом з малим, бо Володимир був у батька. Так, він за ним сумує, завжди про нього питає, обмінюються різними стікерами, голосовими повідомленнями і жартують. Я завжди раділа, що вони такі близькі, не змогла б пустити в наше життя чоловіка, від якого не бачила б щирої любові до мого сина. Але так майже ігнорувати мене і закриватися емоційно ‬— чи не занадто?  Може, це мені вже час образитися, що почуваюся непотрібною йому? Але змушую себе поводитися по-дорослому, щоб залагодити проблему, а не поглибити її.

— Хоч ти і далеко, але ми тебе пам'ятаємо і вчора теж згадували безліч разів. Хто в серці❤ знайшов місце, той вже наш рідний і інші на це не впливають!!!

Найнепотрібніші на світі речі - це ревнощі і сумніви в тому, що ти дорогий і важливий, коли поруч ще хтось. Але більшість людей цим страждає. 

   Додаю останнє речення, щоб підкреслити, що він не один такий, і не отримати у відповідь, що без такого неправильного мені краще буде. Безліч сердечок та поцілунків відправляю слідом. Не хочу, щоб мій коханий піддавався огидним і помилковим думкам про те, що якщо малий з батьком весело відсвяткував, то він вже зайвий і ми спокійно житимемо без нього далі. Інтуїція та досвід мене не підвели. Після цих слів наступного разу Андрій виходить на зв'язок швидше, по обіді — радію, що не довелося чекати вечора чи якогось наступного дня. Спілкування поступово вирівнюється, теплішає, хоч його й не багато день за днем, але Андрій знов пише: "Мила, кохаю", не доводиться більше мені заповнювати нестерпні паузи.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot