Глава 110

День народження 

     Останній місяць осені прийшов непомітно. Живемо навчанням, яке частенько намагається саботувати, але не може через мій контроль син, проходимо черговий курс лікування, але головне — це День народження Володимира. 

 Вранці Андрій надсилає відеоповідомлення з привітанням. Довге, щире. Побажав всього, чого тільки можливо було побажати. І хоч завжди вмів комунікувати з малим на його дитячому рівні та підігрувати всім жартам і витівкам, але це привітання не видається таким легким  радісно-дитячим, а більш дорослим. Найбільше відгукується фраза справжнього батька, мабуть, не дуже доречна саме в цей день: "І не чірікай на маму, коли не хочеш робити уроки". Я ще ніколи не помічала стільки спільного між нами. Здавалося, що хлопці одразу об'єдналися в одну команду, а я на противагу їм одна. Така доросла, поміркована, приземлена, відповідальна.. зануда. Не втримуюсь і щиро відповідаю коханому.

— Прям як я)))) Сонечко, ми з тобою дві практичні зануди))) Я й не знала, що в нас стільки спільного)

"Не чірікай на маму" - просто вогонь🔥 Дякую за привітання і побажання для мами) — додаю поцілунок та сердечко. Мені точно треба було хоч колись почути його таким серйозно-дорослим татком.

         Андрій мовчить, працює, а так би хотілося ще хоч слово почути чи прочитати, провести цей день із ним.. Тим часом з лікарні Віктор забирає нас  з оберемком гелевих повітряних кульок. Завжди їх привозить синові на День народження. Але вони вже чомусь не радують. Швидкий обід вдома і мчимо літати. Син у захваті! Щирому непідробному захваті! Він вкрай уважно слухає інструктора, намагається виконувати всі його вказівки, хоч це фізично йому важкувато. Але літає в трубі згруповано, гарно. Перед ним деяких дорослих, що розкидали кінцівки, ковбасило неабияк. Я вкотре переконуюсь, що коли дуже треба чи є дуже потужне бажання, він може все. 

      Кожна людина може все. Була б лише мотивація. 

      Колись казали, що дев'ятирічна дитина не зможе користуватися жорсткими корекційними лінзами Paragon. Не тільки лікарі, а й рідний батько не повірив, не дав грошей: "Просирай свої". А я ризикнула — швидко знайшла велику для нас тоді суму і замовила лінзи всупереч думці лікаря. І ми змогли. Бо іншого шансу врятувати синові зір не лишалося. Він все зрозумів і терпів, і звик. А через півтора роки вже сам обгрунтовано доводив батькові, що нові саме лінзи йому необхідні.

           Андрій ввечері сухо запитує: "Як справи?", а я засипаю його світлинами та відео, як малий літав, згадую, що прибігала до лікарні привітати улюблена бабуся - Юліна мама, а до Fly time сама подруга з Владом. Що планувався один політ у дві хвилини, але вдалося забрати сина тільки після третього і ще потім вони досхочу бавилися в ігроленді. Це ж був би не Віктор, якби не відвіз туди сина. Він же в нас тато-свято. Тільки я мама-споконвічна нудна дисципліна та обридлий обов'язок.

     День виявився спочатку виснажливим, а потім емоційним і чудовим. Бо немає нічого ціннішого для матері, ніж споглядати безмежну радість в очах власної дитини, бачити, що навіть подих перехопило від захвату. Для повного щастя мені бракувало тільки єдиного — Андрія. І от тепер він наче на зв'язку, та тільки переглядає і не коментує, не відповідає. На душі збираються хмари.

— Дуже за тобою скучила, думала ти вже спати ліг, а ти заходив і не написав…— обриваю свою думку, не хочу дописувати якихось слів, що можна розцінити як скарги чи звинувачення. — Ти на мене зранку образився? 

      У відповідь лише тиша, яка змушує душу стискатися, а мене говорити ще більше. 

— Насправді я себе вважаю занудою. Бо креативу завжди бракує стосовно свят. Я надто практична і приземлена. Цього разу, мабуть, аж дуже треба було свіжих вражень дитині, може, хоч розширення уявлень буде стимулом до розвитку.

Вранці  дуже тепло було від почутого спільного. Мені чомусь більше кидалися в очі розбіжності між нами раніше.

А ще.. задача батька ж - це навчити сина поважати маму. А в нас з Віктором завжди було якесь протиставлення, він вчив хіба що протилежному. І от тепер, коли є ти, якого Володимир теж бачить в ролі і найкращого друга, і батька, і слухає..Ти нагадуєш про те, що хлопчик від батька мав би засвоїти. Дякую, що турбуєшся про мене) так приємно) Люблю тебе. Скучила шалено..

          З цією тишею і доводиться засинати на самоті, бо ж Володимира на вихідні забрав Віктор, а Андрій не зронив більше жодного слова. 

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot