Глава 109

 —  Кохаю.. Чекаю..

Мрію обійняти і не відпускати..

— Те саме) 

— А я думала, в "те саме" вступають, — додаю смайл, що регоче, щоб не висловлювати, що його формулювання мені не дуже до вподоби: не "я теж", а якесь всього лише "те".

— В шлюб?)) Мила, добрий ранок.

— Теж варіант, — сміюся, — мені чомусь згадались собачки і те, що лишають вони за собою на вулиці. А ти, дивлюсь, серйозно замислився на іншу тему) 

     До мене летить купа смайлів "закоханий", але Андрій не тисне і за посмішками залишає мені простір для роздумів.

—  На яку ще тему?))) Та, так, просто сказав)

— Перше, що спало на думку. Асоціації - це достовірний метод в  психології), — зауважую також з посмішкою, а він не заперечує.

         Ввечері вже цікавлюсь: "Як справи?"

— Тут багато фізічної роботи щодня. Сьогодні вигружали боєприпаси. Добре, хоч душ є. Убогий, звісно, але добре, що є.

        Спілкуємось дуже мало. Андрій щодня працює: то копають ями під ремонт техніки, то кудись їдуть копати окопи.

— Отримали свій корпус. Нас четверо, маємо привести в порядок. Буде корпус для нашої роти, яка приєднається до нас через місяць. — Пише за деякий час.

     Ремонтують будівлю, що довгий час була закинутою: від підлоги, що прогнила, до жахливих стін, електрику, сантехніку. Потім варять батареї та прокладають систему опалення. До вечора він повністю виснажений і мріє потрапити хоч в якийсь душ та впасти на ліжко, вже й не звертаючи уваги на те, наскільки воно незручне.

      "Як ваші справи? Кохаю❤ Малий запише мені голосове повідомлення?" — вже звичний набір коротких повідомлень, на який можна розраховувати, і то не щодня. Хіба що раз на тиждень у неділю після обіду випускають до магазину в найближче містечко за смаколиками. Хлопці їздять тоді в баню, щоб нормально відмитися, але Андрій її фізично не витримує після контузії. Точніше за будь-яке лікарське обмеження відчуває, що йому неможна.

— Їздив в місто. За кермом, нашою ротною машиною) — ділиться своєю радістю, бо інколи і таких простих речей досить. — Купили з новим другом ковбаски, сиру, піцу, чипсів.

— Новий друг - це круто! Рада за тебе! А чипси - це лайно, любиш гастрит? Тоді підгодовуй його далі чипсами, а можна й з колою та іншими іржа-розчинниками)

— Колу забув взяти)), — сміється коханий.

— Чим зробив собі послугу)

— Завтра візьму)) — знаючи, що завтра і всі наступні дні буде лише тяжка праця.

        Ми вчимося цінувати ці рідкісні моменти спілкування і знімати напруження, створене відстанню, сміхом. Добре хоч має трохи часу на це або можливість зателефонувати й  розказати, що там годують смачніше, ніж було в частині в Дніпрі. Бо вмілі жіночки з найближчого селища приходять готувати, а не самі хлопці. При такому виснаженні, звісно, будь-що смачнішим здасться, аби тільки погодували. Але милим жіночкам ми щиро вдячні. Навіть жартую, чи не переселитися мені в те селище, щоб під виглядом кухарки навідувати милого. От тільки я не фанат кулінарії. Та й перелік осіб, яких допускають в частину, вже складено.

— То може знайдеш собі там жіночку, щоб не було так самотньо? — Жартую.

— Вони всі старшого віку, не хвилюйся. І мені, крім тебе, Мила,  ніхто не потрібен, — наголошує коханий.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot