Глава 99

Спокій нам і не сниться.

       Звісно, ми з сином їздили до частини і привозили Андрію домашню їжу, смаколики, які він замовляв раз на кілька днів. Але побачення ці тривали хвилин десять, на довше вибігти на КПП не міг. То в нього були добові чергування, то між ними розвантажували чи перевантажували зброю. Організм ще був налаштований на графік сну, що виробився під час перебування в лікарні під впливом ліків, і одного разу під ранок на чергуванні Андрій фізично не витримав, заснув, не відповів на перевірочний запит  по рації та отримав покарання у вигляді миття посуду на кухні весь день замість відсипного після доби. Після цього "зальоту" три доби нікуди не можна, навіть за ворота, тож мови про звільнення в вихідний і бути не могло. 

       А на другий тиждень повідомив новину, що частину планують передислокувати в іншу область, бо це приміщення лікарні мають  звільнити і повернути знов під лікарню, адже лікарень бракує для поранених. І людей фізично міцних тут зараз небагато, яких можна відправити на облаштування нового місця, бо ж більшість особового складу на навчаннях на полігоні. Сказав, через такі новини в частині бардак, і значна частина людей подала рапорт на перевод, кудись переїжджати з Дніпра не хоче. Комбат через рапорти злий. Андрій дуже не хотів розлучатися з нами, але і від свого комбата йти, зрадити теж не міг. Тільки сподівався аби ця передислокація хоч трохи затяглася. Бо думки про відстань і розлуку, відсутність можливості піти на день в звільнення чи побачитися хоч на ті десять хвилин біля КПП просто рвали душу на шматки.

     Не встигла я оговтатися від новини, прийшли наступний раз навідати Андрія, — і знову шок: від мого хлопця смердить цигарками. Сильно так смердить, обійняти огидно. Кривлюся мимоволі. Але скучила невимовно і відірвати себе від грудей коханого несила. Володимир теж липне, як реп'ях, так чекав зустрічі.

— Це всі навколо палять, от весь одяг і просмердів, — виправдовується чоловік і вперто наполягає, — це правда, — хоч я впевнено заперечую головою.

     А потім цілує мене — і блювотний рефлекс миттєво починає вмикатися. Повітря в його легенях настільки насичене никотином, що я ледь стримую цю реакцію.

— Нащо ти брешеш, Андрію? — Дивлюсь на нього розчаровано, відплювавшись у найближчому кутку.

— Я не брешу! Я не палив. — Відповідає нервово і теж роздратовано.

— Ти палив, це без сумніву. Знаючи, що сьогодні ми до тебе прийдемо!!! Знаючи, що я ненавиджу цей сморід, і в мене на це лайно алергія. І треба було зіпсувати зустріч..коли невідомо, чи буде наступна..

          Я шокована, засмучена, зла на нього за таку зустріч. Чого-чого, а такого не очікувала. Чомусь нам не важко з пересадками кататися сюди і пішки йти заради десяти хвилин спілкування, кинувши всі справи, але нащо так плювати мені в обличчя цими цигарками і брехнею?

— Ти хотів мені зробити  неприємно? Це вийшло. Навмисне вирішив зневажити брехнею? Молодець. Хотів, щоб малий обіймав тебе, притуляючись до смердючого одягу? Шикарно.. І так для його здоров'я корисно.. — вимовляю, мало не заплакавши.

— Не хотів.. мені соромно, що дитина мене такого обіймає, — припиняє брехати він, винувато схиливши голову.  — Але комбат значно більше палить, та дружина його кохає. — Дивиться на мене з вимогою і претензією, наче перевіряє. 

— На щастя, в мене не з ним стосунки, — заперечую, — моє ставлення до цього лайна ти добре знаєш. Я з тим, хто палить, фізично бути не можу. На лимані ти не палив, коли познайомились, інакше нічого не почалось би навіть між нами. То чого ти раптом зараз почав палити?

— Мені треба йти вже, — сіпається Андрій.

     Залишається тільки відпустити його. І повернутися додому з гірким осадом на душі від його поведінки та хвилюванням через причини, які до цього штовхнули.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot