Глава 98

Головна прикраса кожного — щастя бути коханим.

           Ми раділи тому, що ми є один в одного і маємо хоч якусь можливість бачитись перед неминучою розлукою. Однак один доданий пізніше препарат, за описом дуже корисний після контузії, без довготривалих чи небезпечних для здоров'я побічних наслідків, мав тимчасовий вплив на потенцію. Він її повністю вимикав на час дії. Пару разів по неділях Андрія відпускали на кілька годин до нас. Він обіймав мене, розповідаючи, як шалено бажає фізичної близькості й злився, що лікування її унеможливило. Я ставилась до цього спокійно, з розумінням і сподіванням, що ще матимемо час колись надолужити згаяне. Але, звісно, повністю чоловіка це не заспокоювало. Хоч ніжні обійми і радували.

               Прийшов день виписки з лікарні. Напередодні Андрій отримав виплату на картку. Чи то бойові нарешті, чи то премія, точно не компенсація за поранення, бо в рази менша сума. Та він такий, що ніколи не піде з'ясовувати, де недодане. Щось прийшло — того і вистачить. Роками в окопах спав лише за ідею. Оскільки розповідав, що навчився кермувати під час війни і хотів би купити автівку, то порадила відкласти ці гроші на депозит у банку. Чули, що деякі хлопці купували привезені з-за кордону автівки під час війни, та я не бачила в цьому сенсу, бо ж вона мала десь зберігатись до повернення Андрія. А постійні обстріли країни точно не давали гарантій збереження майна. Тож переконала чоловіка відкласти реалізацію і цього бажання на потім. Простіше зберегти ті гроші в банку. Допомогла з геть незнайомим фінансовим питанням: підібрала підходящий депозит в надійному державному банку і підтримала в оформленні, заповненні потрібних документів.     

     Заразом отримали можливість хоч трохи прогулятися містом разом. Біля театру опери та балету попросили перехожого зробити спільне фото. Але думки наші щодо нього розійшлися. Чи навпаки зійшлися саме щодо нього, але в негативний бік. Андрію не подобався його зовнішній вигляд, вважав себе негарним, казав, що не має виразних вилиць. Але подобались мої щічки, які ж мені дещо нагадували хом'ячка через надто широку щасливу посмішку. Добре  хоч один одному ми подобались, якщо вже не самим собі на тій світлині.

         Далі ми піднялись вгору і пройшлися алеєю, що присвячена війні та захисникам у сквері Героїв. Погода зробила нам подарунок — жовтневий день виявився сонячним і теплим. Куртки довелось познімати дорогою. Попросила перехожих дівчат-студенток зробити нам фото на згадку про цей день і на цій символічній локації. Ніжні обійми  і щирі посмішки, дещо інший ракурс і кут падіння сонячних променів, що не світили тепер в очі — і світлини сподобались всім.

— Які ж ви гарні! — Зауважили дівчата на прощання.

— Ти чув? — Звернулася я до коханого, подякувавши дівчатам і рушаючи вперед.

— Чув: вони сказали, що Ти дуже гарна, — посміхнувся Андрій.

— Ні, вони сказали, що МИ дуже гарні! — Виправила його з посмішкою. — Молоді  привабливі дівчата точно не мене мали на увазі, їм подобаються такі чудові Герої, як ти. Звикай. Годі вже вважати себе гидким каченям, нормальні вилиці в тебе. Ти міцний, сильний, спортивний гарний чоловік. І форма тобі шалено личить! Ти в ній дуже привабливий. Кожна дівчина б раділа можливості зараз йти з тобою за ручку замість мене.

— А ти виглядаєш, як дівчинка, що значно молодша за мене, — підкреслив мій Герой, — це ж факт.

   І сперечатися з ним не вийшло б, бо справді, світлини вийшли чудові, а я виглядала в його обіймах значно молодшою, як п'ятнадцять років тому.

— Тепер бачитимеш мене тільки в ній, якщо будеш навідувати в частині, — додав Андрій.

— Звісно буду! Доки ти будеш в місті. — З радістю погодилась я.

      Так ми і дійшли до зупинки трамваю, який не змусив себе чекати. Саме тут ми мали попрощатися одне з одним. 

***

Дякую всім, хто залишив коментарі, за зворотній зв'язок.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot