Глава 92

Інша жінка

        За пару тижнів перебування в лікарні він зміг вперше відпроситися на кілька годин у неділю додому "до дружини", бо вже медпрацівники мали час придивитися, що хлопець адекватний і не проблемний в поведінці. Пролетіли вони звісно швидко. А за день сказав не їхати до нього в лікарню, мовляв їжа домашня ще є, а домашніх завдань у Володимира набралося, і він не хоче нас відволікати. Не все, звісно, могли робити в маршрутці, як от вчити діалоги з німецької. Погодилась.

       А наступного дня таки приїхали. Хлопець радісно побіг у їдальню зі ще теплим, загорнутим у фольгу м'ясом, на ходу ковтаючи слинку. Я розкладала в шафку привезені речі і складала брудні в прання. Володимир тим часом захопив його телефон у надії пограти на ньому в гру, не думаючи про шкоду власним очам. І я, звісно, знов відібрала. Та знов черв'ячок всередині підказав перевірити, хоч сумнівів щодо можливості повернення Андрія до забороненої хімії не було жодних. Від слова зовсім. І нічого такого в телефоні й не було. Навіть ні з ким з побратимів не спілкувався. Але впав в око цього разу додаток знайомств. Знаю, що колись через нього ту повію знайшов і ще спілкувався з дівчиною з Дніпра трохи до і після поранення, але в мовному  питанні не зійшлися врешті решт: не схотіла спілкуватися з ним українською. 

      Рука наче сама потяглася його відкрити  — й я мало щелепу не загубила. 

"Привіт. Шикарно виглядаєш" — написав Андрій вчора якійсь фарбованій кралі.. 

      Ти диви, з комунікацією вже краще стало? Не соромиться вже з жінками знайомитися? То що ж це, в біса, таке? Чистий одяг — до мене, домашня їжа — до мене, на навчання сина майже рукою махнула через постійні поїздки на цей край географії з кількома пересадками, а шикарна якась там краля????

          За хвилину я вже була в іншому кінці коридору, у їдальні, біля стола Андрія. 

— Не уявляла, що зможу побачити там щось огидніше за попередні знахідки, — вимовила, поклавши телефон перед ним тим відкритим повідомленням. І вилетіла геть, щоб не розридатися на місці. Я ж не килимок під ногами, теж якась жіноча гідність є. Схопила за руку сина, що геть не хотів йти і сперечався, що скучив за Андрієм, й потягла геть. Погода якраз зіпсувалася, почав накрапати дощ. Ледве встигли заскочити у маршрутку, гайнувши на червоне світло, щоб не прогавити й не чекати іншу бозна-скільки. З усіх сил намагалася не влаштувати всередині потом власними сльозами на очах чужих людей. Додому повернулась розбита і знесилена. Все з рук валилося. 

— Пробач мені, — прийшло за пару годин повідомлення від Андрія?

     Справді? Оце все, чого я варта після всього? Ще й чекав скільки! З думками збирався, наче поему написав. Чи зважував, на біса, я йому взагалі здалася, коли є купа привабливіших молодших фарбованих? Згадала, що мені якось раз казав пофарбуватися, щоб сивину приховати, а я тільки відмахнулася, що під час війни в країні то не страшно і не важливо, може, потім колись. Поціновувач кольорів знайшовся..       

       Відкрила на телефоні гугл, та рука не піднялася надрукувати слово "кохання", вийшло тільки "коха". Далі очі таки застелили сльози. Серед картинок вистрибнула світлина із зображенням рулону туалетного паперу з назвою "Кохавинка" і червоними сердечками на самому папері. Це ж треба таке знущання вигадати? От горе-маркетологи. Наче саме для мене зараз старалися.

     "Отак я почуваюся" — додала коментар до картинки і відправила чоловіку щиру відповідь.

        За ці кілька годин його мовчання моя душа встигла порватися на британський прапор без жодного голосного крику, оплакати втрачені відносини без сліз і змиритися з неминучим. З тим, що я йому не пара. Дарма тільки в серце впустила, щоб знов помучитись.

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot