Глава 88

Інша лікарня

         Наступного дня в шпиталі поставили перед фактом, що Андрія переводять в іншу лікарню, психіатричну. Поки очікувала кілька днів на першому поверсі, наслухалася краєм вуха від персоналу, що там інколи відпочиває і теревенить з вахтером, що вони її вважають чи не за курорт, мовляв там умови чудові. Коли ж Андрій вибіг весь знервований і розлючений таким фактом, заспокоїла і переконала, спочатку дізнатися про тамтешні умови, а потім  вже сперечатися. Так вже склалося, що лікарень в країні на всіх поранених військових не вистачає. А психіатричні не завантажені, тож кому не треба хірургічного втручання, то можна відпочити і на їх базі. А головне — пообіцяла особисто  контролювати його лікування там і не дозволити "залікувати" чимось психотропним, наче психа. Від цього ж переляку ввечері довелось заспокоювати і його маму. Одна родина, одні страхи - ну що тут скажеш.. 

        Відправляли разом кілька хлопців. Довго приймали, проводили огляди і консультації різні фахівці. Навіть здивувалася, що у шпиталі такого профогляду не було. Нарешті втомлених хлопців вже набагато пізніше обіду відправили до відділень. Андрія, на щастя, зустріла тут найпривітніша в світі медсестричка і, незважаючи на час, одразу взялася годувати. А він тим часом набрав мене і попросив розповісти, що треба йому привезти. Пояснила і до восьмої вечора пообіцяла нас з малим впустити. 

      Найбільший мінус для мене був в розташуванні лікарні на краю міста, довго добиратися. Але для Андрія це виявилося плюсом. Відділення розташовувалися у невеличких одноповерхових старих будиночках, розкиданих на значній території. Біля кожного свій двір. Між ними і зарості дерев подекуди були. Тож, ця територія подалі від центру і міського гомону підсвідомо сприймалась ним як тиха сільська місцевість, за якою так скучив. А щось знайоме і рідне душу, як відомо, лікує, коли за таким скучив. Відпускали вільно, але терміном до двох годин. Тобто до нас виїхати і назад повернутися нереально. Та й навіть у магазин в центрі і назад не встигнеш, бо маршрутку в цей бік ще довго чекати. Тож, ми кинули всі справи вдома і, швидко зібравши одяг і плед, чашку і їжу, зарядне і навушники —  усе найнеобхідніше, вирушили до Андрія.

— Андрійко, твоя Оксаночка приїхала, — з теплом в голосі мовила медсестричка, провівши нас до палати на шістьох, в якій розмістився Андрій. Він засяяв і обійняв нас з Володимиром.

— Вона тут до всіх як до синочків ставиться? — Не змогла я втриматись від вдячного коментаря в бік сестрички, що одразу пішла.

— Мабуть, — розслаблено мовив Андрій. Йому це точно спростило перший виснажливий день. Це було так важливо, давало надію, що хоч тут персонал не травмує хлопців різким відношенням.  Хоча інші медсестри поводились менш душевно і стримано, але за місяць перебування скарг на погане ставлення чи непорозуміння в Андрія не виникло жодного разу.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot