Глава 86

Закріплення позиції

         Коли Андрій повертається, я знов слухаю ту його розмову-сповідь. Голосові ці теж переслала на свій телефон про всяк випадок. З невдоволеним виглядом підходить забирати в мене свій телефон.

— Ти порушив мою умову, — суворо і безапеляційно звертаюсь до нього. — Забирай, забирай: я вже все собі перекинула. А так кортіло кинути одразу комбату, щоб ти слово навчився тримати.

— Але ж я обіцяв, не вживати, й не вживав. І більше не буду. Ніколи. 

— Я заборонила спілкуватися з тими, хто пригощав!

— Але чому? Це мої побратими, ми стільки разом пройшли.

— Я й чую, який в тебе голос повний довіри до нього. І тим вище ризик. Вони знов запропонують, а ти знов погодишся, бо ж побратими. Як мені вірити в безпеку, якщо продовжиш знаходитись під їх впливом?

— Не запропонують. Не погоджусь.

— Не сміши. Торгу не буде. Ти обрав залишитися з нами. Отже, з ними  не спілкуєшся. До речі, я перший скрін скинула парамедику. Нервового днями виженуть після суду, занадто необережним був і без тебе.

— Мені кінець, — хапається за голову Андрій, — комбат не пробачить. Спочатку він мене на роль свого зама готував, на позиціях за головного залишав. Після розчарувався, але потім дав другий шанс і дозволив повернутися рядовим. А вдруге він не пробачить.

— Комбат зайнятий. Вона сказала, що з цими двома ротний розбереться.

— І після лікування цей ротний мене..,— запитально дивиться на мене хлопець, натякаючи на їх взаємну "любов" з новим ротним. А я тільки стискаю плечима. Нащо зараз обіцяти, що нічого йому не буде? Дівчина ж може скрін ротному таки показати, а там і його позивний теж. Та й як би не сталося: заробив - відповідай. — Нащо ти це зробила?

— Щоб ти знав, що не кидаю слів на вітер. Ти погодився на мою умову і порушив її. Ще раз порушиш так чи інакше, піде все комбату, а ти з речами на вихід. Попереджень більше не буде. Бо я не вірю в існування наших стосунків і твоєї дружби з ними одночасно, якщо вони не визнають факт наявності проблеми. Мені не потрібні зайві приводи нервувати, я не залізна.

— Я тебе почув.  — Приречено кидає у відповідь та йде в кімнату до малого. Заперечити йому нічим.

          Можливо, я занадто жорстка зараз, але інакше не можу. Інакше я в постійному передчутті небезпеки. Я точно не та жінка, яка прощатиме і покриватиме раз за разом помилки чоловіка, які стосуються того, що може стати залежністю чи ознакою неповаги. Я не та, яка слізно молитиме так не робити. Я така, яка є. Хто тримає своє слово, на того не доведеться тиснути. А хто не тримає, той в моєму житті зайвий. В цьому, я така ж, як його комбат: даю тільки один шанс на виправлення. Якщо Андрій так поважає цього принципового чоловіка, Героя України, який відмовився отримувати нагороду публічно в стінах Верховної Ради, то і до моєї принциповості звикне. Просто таких людей в його оточенні мало. А чим більше було б, тим краще для нього було.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot