Глава 84

Я в тебе вірю

                Вранці налаштувала дорогою на розмову з психіатром: просто сказати правду про поганий сон з жахіттями, медикаментозний, про флешбеки і дискомфорт в оточенні  сторонніх людей.  

     Після неї, на диво, радісний прибіг до мене вниз і розповідав, як минулося. І психіатр виявився не кровожерним страшним монстром. Навіть сам додав лікарю, що часто його чужі люди дратують. Теж діагностичний критерій, куди подіти. Головне, що сам згадав і наважився це сказати — оце вже неабищо, це добре.

           Потім з величезним задоволенням піднімав дистанційно малого, жартуючи і заряджаючись позитивом з ним. Знов очікування, поки зробить ін'єкції і процедури — й додому. Схопити малого і в іншу лікарню.

— Мила, залишиш мені ключ? Дуже оселедця хочу. 

      А я  його запах ненавиджу.  Тому, дійсно, краще хай сам до супермаркету збігає, поки є час, і приготує. Ще й поїсти встигне до нашого повернення, щоб мені ним не смерділо. Це четвертий день без самопризначених сполук. Але я Андрію вірю і "під конвоєм" всюди супроводжувати чи вдома вічно "під замком" тримати не збираюся. Пообіцяв же подібних помилок більше ніколи не робити. Тож треба дати людині можливість дотримати слова.

       Без  віри в успіх, потрібний результат неможливий в принципі. Чого очікуєш — те й отримаєш.

Дива починають траплятися, лише коли своїм бажанням і мріям віддаєш більше енергії, ніж своїм страхам!

Ми, жінки, створюємо реальність і для близьких людей своїми думками, вкладаючи в неї свою енергію. 

        Він дуже задоволений цим проявом довіри. Зустрічає нас з гарним настроєм. Вечір минає спокійно. 

        І наступний день за тим же розкладом. Вже ближче до вечора хлопець йде знов до магазину, а я за кілька хвилин вловлюю звуки з кімнати. Виявляється, він лишив малому телефон дивитися мультик. Одразу конфіскую, йому ж неможна! І знов цей гаджет в моїх руках, а щось всередині змушує до чергової інспекції. Знаходжу в телеграмі новий чат з голосовими повідомленнями. Поки вдень нас не було вдома, Андрій жалівся одному з побратимів, про яких згадувалось раніше, що я знайшла, з мамою познайомилась, телефон перевірила. 

— Бойова в тебе жінка, — регоче той.

      А в мені спалахує розчарування і злість: він порушив умову не спілкуватися з тими! А особливо бісить його голос: такий, наче дитинка нещасна щиро рідним скаржиться. Він на мене цим ще скаржитись буде? Він що висновків не зробив? Бойова? Ну, я вам влаштую бойову! Напросилися самі!

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot