Глава 80

Жодних ганебних таємниць!

       Повертаюсь на кухню і віддаю телефон власнику.

— Онлайн-замовлення заблоковано і видалено. А тепер доведеться відповідати. То кого називати ти мені не хотів? 

      Поки він мовчить, називаю три позивні і за виразом обличчя безсумнівно розумію: "В яблучко". 

— Ще хтось, крім цих, пригощав? Тільки чесно.

— Ні.

— А тепер з подробицями. Хто ж першою "цукеркою" поділився? І скільки разів то було? Кому ніс подарунок зі звільнення?

    Андрій насупився і мовчить. Сподівається сховатися за готуванням. Але не вийде. Я вже не трясуся, як вчора. Рішучості в мені зараз стільки, що краще не злити ще більше. Була б на війні зараз, пішла б вбивати.

— Або ти відповідаєш мені, або зараз все це відправлю комбату - і пояснювати всі разом йому будете, хто і що в частині влаштовував, приносив, приймав. — Юля точно не це мала на увазі, говорячи про авторитет комбата. Але я - це я. До біса умовляння і поступове підняття планки! І наші стосунки до біса! Я вже вчора просила заради них відкритися, тож повторювати і просити про те ж вдруге не стану. Не збираюся виглядати жалюгідною і вмовляти не робити дурниць, як маленького. Кожна секунда і хвилина мовчання зараз викликає в мене одну емоцію — злість.

   Чоловік здається перед моєю впевненістю і розповідає послідовно, як все було. 

— Добре, от бачиш, не так і страшно зі мною говорити відверто.— Трохи добрішаю я. — А тепер скажи, цей досвід в тебе ж не вперше?

— Чому ти так вирішила?

— Ти ж знав моє ставлення до цього, але ризикнув так легко і швидко нашими стосунками — от і вирішила. А потім мама твоя фактично підтвердила, не спростувавши. І хто там тебе в приклад кому ставив? Я хочу знати все. Маю право. Хтось дружиною мене називав. А потім в мій дім посмів шприці принести. Розповідай, як все почалося.

          Андрій знов зволікає. І я знов не стримуюсь і нагадую про перспективу передачі інформації комбату. Так, я тисну. Дуже тисну. Але я не бачу іншого виходу. Я не можу зараз інакше. Він знов змушений говорити. Розповідає, що ще за часів АТО їх вивели на ротацію після тяжких боїв.  Втрачати вже близьких побратимів було вкрай важко, моральної підтримки дуже бракувало, дах їхав. І один з хлопців запропонував полегшити біль втрат за допомогою наркотиків. Кілька осіб пристали на пропозицію. Але досить швидко це помітив комбат і розігнав усіх до бісової матері з Правого сектору. Жодних виплат чи заробітків не мали, воювали за ідею, а не на контракті. Тому, звісно, повернувся додому без грошей і більше того не вживав, сам не купував. От мама і запам'ятала це як рішення проблеми, зрозуміла я. 

     Андрій три місяці провів вдома, влаштувався на роботу, зустрів дівчину, яка мала шестирічного сина. Тому й мав вже досвід спілкування з чужими дітьми. Але стосунки з дівчиною не склалися. Казав, що зазвичай виїжджали автівкою до лісу, щоб побути удвох. В містечку разом відкрито гуляли як пара. А коли автівка зламалася, і можливість побути удвох була тільки в готелі,  на таку ідею вона образилася. Справді, дивно переживати за якесь нерозуміння чи осуд односельців, якщо побачать її з власним хлопцем. Може, так вона йому на шлюб натякала. Але кожен образився на реакцію іншого і "за взаємною згодою" припинили стосунки. 

       Андрій вмовив комбата дати йому другий шанс і повернутися в підрозділ. Тож, тепер повідомити йому, що не дотримав слова і знов зірвався, було найстрашнішим. Здається, сама смерть так не лякала, як усвідомлення можливого закономірного розчарування керівника в ньому.

— Та дівчина дізналась від знайомих про поранення і зателефонувала мені, коли я на милицях вдома був. Сказала, що ніколи не розуміла  "нащо я туди (на війну) поперся". І це вже в розпал повномасштабної війни! Я тільки переконався, що правильним рішенням було з нею розійтися.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot