Глава 76

Антикризовий план. 

— Отже, Ксю, як подруга твоя кажу,  береш його телефон, знаходиш ті онлайн-замовлення, блокуєш і видаляєш. І тобі спокійно, і його від спокуси убезпечиш.

— Зрозуміла, зроблю.— Даю обіцянку перш за все самій собі.

— Заразом, коли вже опиниться в твоїх руках пристрій, то можеш пошукати в мессенджерах, раптом знайдеш якусь корисну інформацію чи попередження про нові загрози. Хто пригощав в частині, він казав?

— Ні, навідріз.

— І не скаже. Ні тобі, ні мені. Пам'ятаєш десяте правило бою: "Вірність своїм" перевіреним друзям?

— Пам'ятаю, — згадую і засмучуюсь.

— Це майже родина, яку він знайшов раніше за тебе. Це люди, з якими пройшов багато випробувань. Люди, яких рідним варто приймати беззастережно як членів родини. Але, звісно, в такому випадку залишається їх сприймати хіба, що як проблемних родичів. І з любов'ю та повагою до них ставитися, враховуючи твої власні принципи, жодне правило тебе не змусить. А як в нього з командиром, Ксю?

— Попереднього ротного, який досі на лікуванні, він просто боготворить. А нового ненавидить.

— От тобі і додатковий стрес: бо один командир-побратим не знати коли одужає, а тебе тим часом муштруватиме інший.

— Але комбата Андрій дуже поважає.

— Тоді на крайній випадок завжди стане в нагоді авторитет комбата, — підсумовує подруга. — Але гадаю, що до крайнього випадку не дійде, бо й ви з Володимиром для нього дуже важливі. І він не наркоман, спецзаклади не знадобляться, самі впораємось. Я вже про наступну зустріч на тижні з ним домовилась.

— Добре, якщо так.

— Але дещо мене бентежить, Ксю. Він знав, що ризикує вашими стосунками, знав про твої принципи, але зробив цей крок. Чому Андрій так швидко піддався? Стрес, звісно, сильний стрес, і довіра до тих, хто так рятувався, присутня. Але чому не зупинився поза частиною після всього кількох спроб? Чи є попередній досвід вживання?

— Нічого собі, — тільки й можу вимовити, — для слідчого в цій справі роботи ще непочатий край. — Але логіку подруги я розумію, і ці питання викликають реальне занепокоєння.

— Так, Ксю. — Погоджується подруга. — Тож читай уважно, якщо буде що. Збирай інформацію, м'яко розпитай, якщо зможеш. Тільки М'ЯКО, — наголошує, — і не зараз вже. Тоді буде зрозуміліше і спокійніше. Я добре розумію, що тобі лячно, ти ж за дитину відповідаєш, а тут таке. Маєш право все з'язувати і лише тоді визначати майбутнє стосунків. Тоді визначати, чи пускати в своє життя тих чи інших його друзів. І одразу, так би мовити на березі, з ним щодо них і домовлятися на свій розсуд.

— А що ж з лікуванням робити, Юлю, якщо його так нервують люди довкола?

— Не відпускати самого, бути поряд зараз, якщо тобі дорогий цей чоловік. Хоч я знаю, що тобі буде важко встигати все, у Володимира ж теж зараз лікування в неврології, й навчання ніхто не відміняв.

— Добре, я буду поряд. Хай там що потім, а зараз лікування він дійсно потребує. І коли вже я взялася  за організацію обстеження і контролювала, щоб був госпіталізований, то і в час лікування буду поряд, і підтримаю. А далі буде видно.

— Моя ти розумничка, — обіймає подруга, — ти найсильніша жінка з тих, кого я знаю! Захоплююсь тобою, Ксю! Я, як завжди, на зв'язку.

— Добре, бувай, — відпускаю її на маршрутку, щоб не бігала темними вулицями, хоч живемо відносно і недалеко.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot