Глава 75

 Повернути контроль

— То як мені далі бути? — Відчуваю себе школяркою, що геть не готова до річної контрольної. Хоч раніше щось там і вчила, і якісь непогані оцінки мала. Але вмить вони всі залишилися десь далеко, а майбутній вирішальний крок дуже лякає невизначеністю. Так, щось я змогла, але що далі робити, не знаю.

— Повернути контроль над власним життям. І його життям заразом. — Спокійно вимовляє Юля.

— І як це зробити?

— А як він знаходив те, Оксано? Я не питала, я ж не слідчий. — Юля замислюється, ніби випустила з поля зору якийсь пазл в цій загальній картині.

— В частині побратими пригощали. А якийсь дав посилання на онлайн-замовлення з  телефону. Слідчим сьогодні була я. — Додаю важливу інформацію і тепер відчуваю, що, справді, таки я щось можу, щось контролюю, навіть незважаючи на стрес.

— Супер! Знаючи тебе, я правильно припустила, що ти одразу почнеш встановлювати факти і послідовність подій, як детектив. Ти Шерлок Холмс чи Еркюль Пуаро? Гарна з нас команда виходить. 

   Юля сміється, щоб і мене змусити випускати напруження через нервовий сміх. І їй це таки вдається.

 — От за допомогою його телефону і ситуацію під контроль візьмеш. — Продовжує згодом вже серйозно подруга. — Зазвичай телефон - це особистий недоторканий простір. Але з кожного правила є винятки. І цей момент саме такий. Та й телефон він і сам дасть, якщо тобі довіряє як дружині.

— Дружині? — Мої очі здивовано, мабуть, змінюють форму, бо про ту пропозицію я подрузі не казала. Мене тоді значно більше цікавила розповідь про момент отримання поранення і її аналіз події. Важливо було дізнатися, чи правильно я поводилась в спробі допомогти Андрію, чи не надто тисла на нього, змушуючи говорити, і власною думкою після розповіді, чи не прогавила щось важливе? А заміж взагалі не впевнена, що й хочу. Нащо воно мені в моєму віці? Була вже там.

— Так, люба моя, він дружиною тебе називає.

— А знаєш, він мені і пропозицію загалом робив. Сказав тоді, що якщо чекати буду, то з-під будь-якого обстрілу вийде. А сам он тут в яку халепу вліз. І цим неабияк мене розчарував. Може, й не моя він доля й не бути нам далі разом.. 

— Ксю, вліз, бо він тут себе більш невпевнено почуває, ніж там. — Захищає Андрія Юлія.

— Тобто? — Мене чомусь шокує зараз ця фраза.

— Тобто: там є свої, і є вороги. Вмикай навички, бережи життя, бий ворога. Осяжна кількість чітких правил бою, які ти і сама знаєш.

— Так, знаю.

— А тут для нього мало не всюди, наче мінне поле, а він в тебе ж не сапер. Хто друг, а хто ворог - піди-з'ясуй, коли в тебе з комунікацією абияк через низьку самооцінку і навколишню ситуацією. Це ніби два різні світи: хтось помирає за країну, а комусь військові як тягар. Ти ж розумієш, він не без підстав такий закритий і казав про навколишній тиск не дарма. Гадаєш, він чекав, що і врятований побратим його звинувачувати за порятунок почне? То стало останньою краплею.

— Такого неможливо очікувати! — Одразу погоджуюсь, розуміючи, як йому важко. До нас звик, бачитися змоги не було, а ще й такий подарунок від друга… Та й від інших друзів подарунки не кращі у вигляді хімічних сполук. 

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot