Глава 69

Всі помилки починаються з болю

             Андрій нарешті виходить.

— Готовий поговорити?

      Жестом запрошую сісти на канапу, а сама піднімаюсь і відходжу за стіл. Підсуваю до нього другу чашку, знявши блюдце.

— А то в мене є вибір, — цідить крізь зуби чоловік.

    Що ж, лишається тільки задавати питання. Андрій бере чашку до рук, відпиває потроху між відповідями. 

— Ти вживав наркотичні речовини?

— Так, — тихе і сором'язливе.

— Як давно це робиш?

— Нещодавно.

— Усвідомлюєш, що підштовхнуло тебе до цього?

— Так.

— І що це було?

— Не міг бачити страждання товариша.

— А поза частиною?

— Так просто легше стало позбавлятися від тиску.

— Тиску якого саме?

— Тиску думок і всього навколо, людей сторонніх з їх претензіями і косими поглядами.

— Давай зупинимось спочатку на думках. Про що вони?

— Про війну, поранення, втрачену Демом руку.

— Поранення ви отримали одночасно?

— Так.

— Тоді розкажи мені, будь ласка, про той момент. Тільки очі заплющ, будь ласка.

         Це дає більше занурення в події, вивільняє більше прив'язаних до них емоцій. Оксана, звісно, про таке не просила. Для неї це могло б бути небезпечним. І так змусила чоловіка, можливо, вперше говорити про, той страшний день. Але я впораюсь з усім, що б ми зараз не дістали. Розумію, що ненависті і злості всередині хлопця через край, і необхідно його від них звільнити, щоб не скеровував проти себе самого. Андрій відставляє порожню чашку та знехотя таки починає розповідь про перебування у мінній воронці. Закінчує тим, як покинув її, і розплющує очі.

— Андрію, ти про це розповідав раніше Оксані?

— Так.

— Чи змінилося з того часу якось твоє сприйняття ситуації?

— Так.

— Як саме?

— Оксана запевнила, що я не міг одразу надавати побратимам медичну допомогу, фізично не міг.

— Ти погоджуєшся з її думкою?

— Мабуть, так, вона ж знає фізіологію. 

— З цим я теж згодна. Ми люди, нажаль. І через людську природу не перестрибнеш. Але ти б дуже хотів зробити більше, мабуть?

— Так.

— А того, що ти зміг зробити, врятувати життя двом пораненим побратимам, хіба замало в ситуації, коли ти так само поранений?

— Замало, якщо Дем втратив руку і не може так жити! — Нервово викрикує чоловік. — Він звинувачує мене в тому, що краще б я того взагалі не робив, не допомагав там.

***

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot