Глава 67.2

— Але Оксана дуже налякана. Розумієш?

Мовчить.

— Вона відповідає за дитину, як мінімум. І дозволити бути поряд людині, що має проблему з алкоголем чи наркотиками, було б вкрай безвідповідально. Не кажучи вже про її стійкі принципи.

— Я більше не буду, — ледь чутно вимовляє хлопець.

— Та невже? Вибач, але звучить якось по-дитячому. А проблема ж геть не дитяча. То це були таки наркотики чи що?

— Я пропонував їй дозволити мені піти, — знов підхоплюється з місця, забувши про зачинені двері.

       Втікати — типова реакція для того, хто все життя відчував і вважав себе непотрібним іншим; для того, кому немає за що триматися в цьому житті. Такому і берегти себе нащо? От і вдаються до помилок, не знаючи щастя і кращого виходу. От тільки цього разу хлопчик нарешті "зірвав джек-пот" — він знайшов тих людей, яким він справді важливий і цінний. Людей, які одразу побачили в ньому найкращі риси і внутрішню силу — те, що він, маючи, не бачить в собі і сам. Очікую, що вони і для нього такі ж важливі, щоб заради них обрати нарешті іншу реакцію, інший вихід, іншу реальність, інше майбутнє.

— А хіба це вихід? Хіба це вбереже серце Оксани? Чи воно знову буде розбитим?

       Опускається назад на край ліжка. Слідкую за виразом обличчя і не поспішаю додавати аргументи, що в мене в запасі. Поспіх тут був би ворогом. Тиснути на психіку і підганяти не варто. А чекати реакції клієнта я вмію. З іншими людьми, перебуваючи в інших соціальних ролях, я дозволяю собі бути собою, різною — то мовчазною, то балакучою, часом і злою, і нестриманою, і завжди вкрай прямолінійною. Але час з клієнтом і професійна роль психолога — то як інша реальність, в якій мета допомогти понад усе. В нас навіть вправа є спеціальна: довго з партнером сидіти, дивитись одне на одного і не рухатись, не змінювати вираз обличчя, не розмовляти. А в ускладненому варіанті партнер постійно промовляє фразу, яка тебе виводить з рівноваги, дратує чи бісить, тобто тригерить, професійно кажучи. Спочатку важко триматись незворушно, але вправа триває доти, доки це стає можливим протягом тривалого часу. Це говорить про те, що фахівець буде здатним слухати уважно клієнта чи чекати його готовності відкритися. Сьогодні мене обмежує тільки час доби і перебування подруги з дитиною на вулиці.

     Та й не існує жодних гарантій, що людина погодиться обговорювати такі важкі і важливі речі при першій зустрічі. Тим більше така закрита людина, як Андрій. Тож за деякий час, коли бачу, що він виринає з роздумів, але продовжує мовчати, додаю аргумент.

— Чи не буде Володимир знов почуватися зрадженим близькою людиною, як коли навесні його батько надовго мовчки поїхав? 

    Андрій чує і розуміє кожне слово. Це чітко відображає його обличчя. І це добре. Роздум над цими питаннями вартий часу і очікування. І я знову чекаю змін на його обличчі, хоч невербальної реакції. На щастя, давно захоплююсь дослідженнями мімічних мікровиразів Пола Екмана, і це допомагає в моїй роботі.  Пізніше додаю інший аспект для оцінки ситуації.

— Чи втеча вирішить твої власні проблеми, які змусили вдатися до якогось жахливого рішення? 

      Якби рішення не було поганим, хлопцю не було б соромно за нього й не було б потреби тікати. Роблю довшу паузу. Кожне питання дуже важливе, і він має відповісти собі на них, щоб зробити наступний, вже правильний висновок. На вулиці вже сутеніє..

— Чи не пора вже нарешті між "бий та втікай" обрати перше і дати бій власному болю заради вас трьох?

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot