Глава 67.1

       Чую, як за мамою і сином зачиняються зовні двері, і повертається ключ у замку. Його бісить розуміння, що він замкнений тут зі мною, психологом чи яким там демоном він мене уявляє. Це помилкове уявлення багатьох хлопців, які до останнього твердять, що в них "все гаразд", не просять і не погоджуються на якісну професійну допомогу, а тишком-нишком вдаються до таких жахливих рішень, як алкоголь та наркотики. 

      Мабуть, зараз і мене б зафігачив об стіну, як ту іграшку, якби міг це собі дозволити. Але цей хлопчик точно собі такого не дозволить. Надто добра душа. Виглядає, як змучене кошеня.

— Наступну кидай в мене, — жбурляю в нього іншою невеличкою іграшкою. Біля мене теж ціла коробка з ними. 

      Провокую навмисне. Йому треба спустити пару, а мені таки втягнути його в спільне заняття, щоб перетнув межу відчуження. Якщо вже є під рукою безпечний спосіб, то чого б не використати. В мене летить маленьке тигреня.  

— А тепер отого, найбільшого, ведмедя. І отого собаку. 

         Іграшки летять в стіну біля мене, то з одного боку, то з іншого. Він би точно не промахнувся, просто поводиться обережно, стримується. Я кидаю маленькі, але точно в нього. Починає відповідати ними вже в мене, тобто потроху відпускає себе. Іграшкова "бійка" триває якийсь час. Добре, може, хоч трохи агресії скинув, захист послабне, і буде більш контактним.

— Я вірю, що ти не готовий втрачати Оксану. І вірю, що Оксана не готова втрачати тебе. Не щодня її син когось другим батьком називає. Точніше вперше! 

       Чоловік знов опускається на ліжко і ховає обличчя руками. Показує, що контакт відсутній.

— Між іншим, знаєш, чого так багато цих іграшок? — Кидаю зачіпку і вичікую.

     Андрій мовчки кидає швидкий погляд в мій бік. Хоч якась, та реакція!

— Оксана змалечку Володимира вчила мовам і тренувала його ручки за допомогою них. Він обожнює ними кидатися отак і досі. Вони завжди називали назву тваринки російською, українською, англійською мовами. Рахували кількість польотів кількома мовами.  Так він і тварин вивчив, і рахувати навчився.

      Андрій підводить на мене очі і слухає уважно. Все, що стосується Оксани і Володимира, його безперечно цікавить. А в мене цього разу є фора, бо ж я її давно знаю, і є чим зачепити його увагу. 

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot