Глава 66

Болючі сенси

I'll paint it on the walls

'Cause I'm the one at fault

I'll never fight again

And this is how it ends

I don't know what's worth fighting for

Or why I have to scream

But now I have some clarity

To show you what I mean

I don't know how I got this way

I'll never be alright

So, I'm breaking the habit

I'm breaking the habit

I'm breaking the habit tonight

Намалюю на стінах: Я один Винен.

Я більше ніколи не буду битися.

Ось як це закінчується.

Я Не знаю, за що варто боротися

Або чому я маю кричати.

Але тепер я маю певну ясність

Щоб показати, що маю на увазі.

Я Не знаю, як я в це потрапив.

Я ніколи не буду в порядку.

Тому я кидаю цю звичку.

Я руйную цю звичку сьогодні ж.

 Linkin Park, Breaking the habit

— А на "злагоджені", коли твоє самопочуття вкрай погіршилося, ти теж був під тим лайном?

— Ні. Ніколи!!! — Чітко, швидко і впевнено відрізає Андрій. — На передовій я завжди чистий і зібраний, з ясним мозком. Там немає часу відсиджуватись і страждати, там не до емоцій. Це вже потім, в цій клятій "безпеці", готовий лізти на стіну, бо НЕ Зміг Врятувати побратимів. Чи наче і зміг, а він в розпачі злісно кидає тобі звинувачення раз за разом: "Краще б я там залишився, ніж руку втратив! Нащо ти мене випхав з тої ями!"         Cause I'm the one at fault???

       Не знаю, скільки ми сидимо мовчки. Я намагаюсь взяти себе в руки. Після всього почутого це дуже важко. Він, врешті решт, припинив намагатися брехати і розповів правду. Провина того, хто вижив — дуже розповсюджене когнітивне порушення, на навчанні розбирали.  Але мене факт визнання правди не рятує від страху. Мені важко і лячно, не знаю навіть, за що найбільше. Він добра людина, страждає, переймається за інших. Я, напевно, маю його підтримати, хтось же мусить, а більше наче й нікому. Але зараз я сама не "вигрібаю" без допомоги. А ще всередині "блимає червоний вогник", бо мої "червоні лінії" він перетнув вкотре.. і дуже-дуже далеко.

            В голові лунають слова невролога: "Таке щастя я Вам не раджу". Перебираю варіанти, з яких мотивів могла бути дана та порада. Якщо електрична активність мозку з порушеннями, то це не через анальгетик, навіть такий. І стан судин.. вірогідніше, то наслідки контузії настільки важкі в нього. Лікар як чоловік вирішив, що на одну жінку і хвора дитина, і хворий чоловік — то занадто? 

          Ніяких речовин не було влітку. Я йому вірю, я собі вірю: він був геть інший, він навіть міцний прегабалін, який отримав після поранення від парамедика не використав майже, дуже багато лишилось. Не хотів жити в тумані і мав можливість займатися спортом у гарному тренажерному залі, а потім і спілкувався ще з нами. А наслідки контузії були і є, шум у вухах в нього ж з часу поранення. Що ж викликало погіршення стану зараз? Стрес, якій він морально не витримав? Чи осінь і зміна атмосферного тиску? Перше цілком можливо і без другого. Та й все разом..

        Якби ж я тільки знала раніше, то не дозволила б наробити помилок за цей час.. Ну чому я не знала!!!!!!

        Дзвінок у двері виводить мене з заціпеніння.

— Це має бути Юля. Я тобі про неї колись казала.

— Не збираюсь я спілкуватися  ні з якими мозгоправами, — нервово випалює Андрій.

— Ти, звісно, можеш використати цей шанс, щоб вибігти за двері, розштовхавши нас, — іронізую ображено. — Але раз і назавжди. 

           Дивлюсь в його очі. Він пригнічений, не схожий на того, хто готовий до рішучих дій.  

        "Я більше не буду битися. Я Не знаю, як я в це потрапив."

— Але якщо ми з Володимиром хочь щось важимо.., чуєш? ХОЧ ЯКЕСЬ для тебе маємо значення, то ти залишишся і поговориш з нею.

     Володимир вже біля дверей. Я йду відчиняти і впускаю подругу. Нарешті вона тут!!!

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot