Глава 65

Інерція

                                                       Clutching my cure

I tightly lock the door.

I try to catch my breath again

I hurt much more

Than anytime before

I had no options left again

I don't know what's worth fighting for

Or why I have to scream

I know it's not alright

So, I'm breaking the habit

I'm breaking the habit tonight

Тримаючись за Ліки, 

Щільно замикаю двері. 

Я знову Намагаюся Перевести Подих.

Мені Боляче Набагато Більше!

Ніж будь-коли раніше.

У мене знову не залишилося варіантів.

Я не знаю, за що варто боротися

Або чому я маю кричати.

Я Знаю, що це неправильно.

Тому, я руйную звичку.

Я позбавляюсь цієї звички сьогодні ж.

Linkin Park, Breaking the habit

         Сповзаю по стіні на підлогу, бо ноги мене вже не тримають.

— Тільки не бреши, що оці чотири використані, то з частини.

— Не буду..... В частині приймав в таблетках, але шлунок..

      "Я Знаю, що це неправильно."

— То коли і чому? Ти ж був у шпиталі, поряд не було Дема і його травми, ми з малим приходили до тебе, ти раз відпрошувався до нас.. Чому, Андрію?

       Свердлю його поглядом. І Андрій здається, починає говорити.

— Спочатку в день госпіталізації. Я дуже втомився, засмутився, що не потрапив додому, до Франківська.. Тоді голова завжди болить сильніше, вибухає, розривається.

Потім мене бісило, що там купа сторонніх людей навколо, ще двоє в палаті, а речей і можливості помитися, перевдягтись навіть не було... 

Потім пішов на масаж, а він став питати, що мені треба, наче робить мені особисту послугу, якої я не заслуговую, — з огидою, нервово вимовляє чоловік. — Ні від кого нічого мені не треба! Я за країну стояв, а не за якісь там подачки!!!  А ставлення таке, наче і на лікування після контузії не заслужив.. Такий непотріб, як ми, треба одразу викидати... 

А потім придовбалися з тим психіатром, наче я довбаний останній псих, якому до психіатра одна дорога.

     Слухаю і жахаюсь: він не знайшов іншого способу вгамовувати емоції і стрес, які викликають страшенний фізичний біль. Про навички стресостійкості в мене було питання, тепер маю відповідь: про них можна забути на теперішній момент. Тамуючи власні емоції хоч трохи, способом якому навчила подруга — рухами очей, поступово починаю вмикати мислення і складати два плюс два докупи. Раніше жодного контакту з людьми під впливом наркотичних речовин в мене не було. А трамадол хоч наче і ліки, але ж опіоїд..

— Отже, сьогодні ти був неадекватним через це?

— Через ультиматум про психіатра. Від анальгетиків не стають неадекватними!

       Може, він і має рацію. Я вже ні в чому не впевнена. Але те, що сам собі ліки "призначив" лякає.

— Перший день..це коли ми з малим до тебе приїхали під шпиталь після його процедур, ти з ним грався і весь такий щасливий, розслаблений був?

— Так.

        Все, що викликало в мене нерозуміння і сумніви, стає на свої місця. Вмить дістаю з кишені телефон і видаляю всі фото того дня.

— Ненавиджу їх! Не потрібні мені такі згадки! Все дивилась і не розуміла, що в тебе з обличчям? 

— А мене теж ненавидиш? — тихо злякано питає Андрій.

— Я не знаю, я зараз нічого не знаю,— обіймаю себе руками і мало не плачу, — Але ж того дня, коли прала форму ти був нормальний, звичайний. Я не розумію..

— Я менше прийняв. Зранку. А потім вже ти мене переконала відпроситися і до тебе приїхати після обіду. Заспокоївся, що вас побачу і там не ночуватиму.

— Чому ти не звернувся до лікаря за знеболювальним?

— І що б вона мені дала? Ібупрофен, який ніфіга не допомагає?

— То, може, б допомогли уколи судинного, які ти пропустив.. За описом гарний препарат.

— І щоб побачили сліди від уколів і придовбались!

— Так тобі призначено ін'єкції. Хіба їх одна медсестра робить? Дуже треба їй розбиратися, від чого в тебе сліди. Де ти брав це?

— Оксано, ти озирнись навкруги! У вас в кожному районі на якійсь будівлі написано незрозумілі слова.— Каже це таким тоном, наче то прописна істина відома кожній дитині, і лише я єдина дурепа в світі, яка цього не знає. — Ніколи не звертала на таке уваги? Зараз будь-що купити можна. І хімія не така й дорога. Тіки хтозна, де і як її зроблено, брав більш надійне.

— Ні, не звертала уваги. Воно мені не потрібно. А ти он який "розумний", — гнівно, з образою, кидаю останню фразу в обличчя, наче шматок бруду.