Глава 62

 Лікування

           Дуже хочу поспілкуватися з лікарем. Тут суворо і сторонніх не пускають. 

          Наступного дня жаліється, що він там геть без речей. Парамедик з частини його речі не привезла. Ні помитись, ні перевдягтись, самому від себе огидно, перед людьми соромно.

— А там як, випускають?

— Сусід по палаті поїхав минулої ночі додому.

— То відпросись і ти! Помиєшся спокійно і форму твою в прання закину. Як до ранку не висохне, то праска досушить. 

       Відпрошується, викликає таксі і приїжджає. За громадський транспорт в такому вигляді й чути не схотів. Хоч тролейбус звідти до  мене ходить. 

       Сьогодні начебто нормальний, звичайний. Чи то він вдома тут заспокоюється, бо немає поруч сторонніх. 

         Речі йому привозять в лікарню аж на третій день.     І аж на п'ятницю він домовляється про мою розмову з лікарем, і мене пропускають в середину. Сказав, що я його дружина, документів не питали. 

           Але тут одразу починається якийсь треш.

— Я готую документи на виписку, — заявляє лікарка.

— Стривайте, чого? Можете пояснити? Будь ласка!

— Він мені заявив, що він виписується. Що на консультацію обов'язкову до психіатра не піде і на уколи не ходить.

      Я в шоці. Та як це? А мені казав, що уколи роблять.

— Постривайте, будь ласка, я зараз з ним розберуся! І на консультацію сама його приведу, сам дійсно не піде. Коли?

— Є місце вже тільки на вівторок на сьому ранку.

— Добре, записуйте на вівторок. І на укол зараз сходить. А ще він скаржився, що від пігулок в нього загострення проблем зі  шлунком.

— Добре, я зараз підійду, подивлюся.

— А можна потім на вихідні додому? 

— Під Вашу відповідальність, але о сьомій ранку, щоб був в відділенні, і якщо ще щось пропустить, то випишу без попереджень. 

            Подумки радію адекватності лікарки.

Андрія знаходжу на дивані біля кабінету. Поводиться якось не дуже адекватно. Я ж з ним тільки телефоном розмовляла, коли сказав піднятися на другий поверх. 

— Нікуди ти не виписуєшся! Що за дитячі вибрики? Тобі необхідне лікування.

— Ні до якого психіатра я не піду, я не псих! — кричить нервово, розмахує руками.

— Не псих. Це просто обов'язково для всіх. Підеш, сама тебе приведу. А зараз лікар огляне і після уколу заберу тебе додому.

         Лікар оглядає в палаті, цікавиться попередніми обстеженнями ШКТ. Так, в нього виразказа результатами дворічної давнини. Зараз, мабуть, знов загострення, але обстеження не призначає. Відміняє пару препаратів. Один з них антидепресант старого покоління. Володимир — його найкращий антидепресант. Додає пігулки для полегшення симптомів подразнення. 

        В маніпуляційну тягну і заштовхую силоміць. Несе якусь маячню, ніби він боїться уколів, але геть в те не вірю. Тут щось інше. А от вітаміни і судинний препарат колять гарний — таке йому точно треба. Забираю додому, залишивши номер телефону, адресу і обіцянку приїхати зранку о сьомій в понеділок. Таблетки видають зранку на весь день. І ті він до того примудрився плутати денні з вечірніми. У вихідні на уколи можна і пізніше.

        Тягну на зупинку, показую, де і який транспорт їде до мене. З голови не йде його поведінка, але відповіді щодо неї поки що не маю. Чи це тільки реакція на примусовий огляд психіатра? Хоча про нього, звісно, делікатніше треба говорити, а не так, щоб хлопці себе хворими в очах навколишніх бачили. Чи є ще щось? Поруч зі мною хлопець поводиться спокійніше. 

***

Далі глави будуть висвітлювати дуже розповсюджену важку проблему тих, хто вийшов з бою. Одну з копінг-стратегій. 

***

Хто досі не помітив дві короткі завершені книги з цього ж циклу про наших Героїв, дуже раджу почитати. 

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot