Глава 55

Провина

— Але Дем втратив руку! — Зізнається в головній проблемі Андрій. Тій, що не відпускає його саме зараз. Вимовляє різко і голосно, з усією повнотою болю, який завдає цей факт його доброму серцю. І мій кількахвилинний перепочинок на його грудях завершується. Знов віддаляюся, щоб дивитися в його очі. Хоч в кімнаті і темно, тільки частково місячне світло потрапляє в кімнату через вікно.

— А твоя яка в цьому провина? Як це сталось? Це ти говориш про того, кому ти наклав турнікет?

— Так, це він. Турнікет потім треба послабити за кілька годин.

— І ти був весь час з ним?

— Ні, не зовсім. Виглядав ворогів, коли в будинку ховались.

— А собі послабляв турнікет?

— Послабяв.

— Не забув?

— Не забув.

— А він сам чого те не зробив для себе?

— Я проходив медичну, нас Азовці навчали.

— А Дем що не проходив? Він нещодавно з тобою служив? З вулиці у бою опинився? 

— Ні, не з вулиці, він теж проходив. Служив ще з АТО.

— То чому ж тоді ти знав й пам'ятав про це, а він - ні? — Я справді щиро цього не розумію, бо звикла, що кожна доросла людина має нести відповідальність за себе.

— Він філонив навчання медичні, — зізнається мій милий. — Вважав, що не знадобиться.

— Тоді в чому ж Ти винний?  Я не розумію..

Мовчить.

— Я, звісно, чула фразу, що ми відповідальні за тих, кого приручили. У твоєму випадку, точніше сказати, врятували. Але ж він не маленький хлопчик! В тому винний він сам. Мені здається, він  мав навчатися старанно, перш ніж в пекло йти. А не бути занадто самовпевненим і недооцінювати небезпеку. Мав подбати про себе. Чи не так?

— Може й так..

        Забагато, мабуть, моїх тут оцінок, але ж я просто людина, така вже людина. Я не згодна з ним зовсім! Не почула нічого. За всю ніч нічогісінько, що вважала б таким, що заслуговує на осуд, що він зробив неправильно чи невчасно. Чи що він взагалі не зробив. Навпаки, крізь шалений біль намагався корисним бути для інших. І там жодного слова неправди не було. Він для мене Герой. І я так і кажу. Обіймаю.

— Коханий, я знаю, тобі його шкода.

— Дуже шкода, — підтверджує.

— І мені, хоч з ним й не знайома. Але всі маємо наслідки власних помилок. Він теж помилився. Шкода, що ось так. Але ти ні до чого. Не може тут бути твоєї провини.

— Але мій побратим втратив руку! — Нервово вигукує чоловік, — і страждає від болю. Руки немає, а біль, начебто в ній, є.

— Це фантомні болі, я про таке чула. Якщо хочеш, я попрошу подругу допомогти йому. Вона психолог і працює з військовими, це вона мене  навесні на тоді ще онлайн-навчання затягла. Він піде на контакт з нею?

— Не впевнений.

— То може спробуєш запропонувати, переконати? Це те, чим зараз можна допомогти і треба, щоб позбавити болю.

— Спробую, мила.

         Ми знесилені морально і фізично. Сил вистачає тільки залізти під ковдру на цьому ж ліжку. Хоч минулого разу ми спали в іншій кімнаті, та яка різниця, все одно вдома самі. В обох спальнях ліжка двоспальні. Міцно стискаємо один одного. Після такого стресу просто вирубає, без жодного шансу на опір.

***

Маю до вас питання, Шановні читачі. Чи цікава вам історія про Да Вінчі? Планували зробити одну главу в цій книзі, оскільки ця людина була Андрієві важливою. Але можливо розширити ідею до коротенької окремої книги? Хоча книги про інших наших Героїв помітило небагато читачів.. може не цікаво? Або просто прогавили їх вихід? 

Функція відстежувати автора  повідомляє про вихід нових книг, за нею і подивлюся відповідь на це питання. А вже додані книги можете знайти безпосередньо на сторінці автора, завітавши на неї.

Гарного дня і успіхів кожній і кожному з вас! Наближуємо Перемогу разом, кожен по-своєму😉

Психологічна підтримка військових та їх родин

Группа підтримки "Атлант" (безкоштовно)

https://t.me/Atlant_SC_bot